Якось кілька років тому під хвилею загальних позитивних вражень, що в кінотеатрах іде українське класне кіно, до кінотеатру пішла з друзями і я. Кіно й справді було, але цікавого ми там не побачили. Люди виходили з обличчями, на яких можна було прочитати, мабуть, те що й на моєму – за що стільки держава віддала коштів. Бо фінансування було таки державним.

Окремими думками поділилася на своїй сторінці у Фейсбуці, і того ж вечора на одного друга поменшало. Мене, виявляється, заблокував автор книги, за мотивами якої і було знято стрічку. Але відтоді все одно не піддаюся загальним рекомендаціям, тим паче, тим, що це, мовляв, українське кіно та вже тільки тому на нього треба йти.

Так само українського автора, у книжках якого нема чого читати, вважаю, не треба підтримувати. Це шлях не в забуття, якщо в нього є талант і бажання йти далі. Значить подумає над тим, що не так, почне рости та самовдосконалюватися, щоб зрештою зробити та презентувати щось вартісне, яке купуватимуть не тільки тому, що українське, а тому що українське, цікаве, змістовне.

Так само не треба підтримувати та даремно хвалити багатьох наших сучасних “зірок”, які несуть зі сцени щось незрозуміле, хоч і українською, займаючи місце дійсно талановитих людей, які, може, з певних причин, ніколи й не потраплять на такі сцени.

Незалежній Україні вже он скільки літ, а ми все вчимося давати якісний мистецький продукт. Це не виправдання. У нас було достатньо часу навчитися. Тому, коли ти робиш відверту дурню, не треба виправдовувати себе тим, що “зате це українське”. Я готова платити за українське, але якісне, і тішуся тим, що зрештою все частіше знаходжу для себе і хороше кіно, і хорошу книжку, і хороший культурний захід.

Не треба звинувачувати молодь у тому, що вона не завжди слухає українське. Інколи на наших радіостанціях трапляються класні вітчизняні хіти. А інколи ти після п’ятого “хіта” перемикаєш на якусь зарубіжну радіостанцію тому, що сил нема слухати ті нам вічно притаманні плачі, “лишив одну”, “ти пішла назавжди”… і мелодії такі, що навіть я, яка ще танцювала під радянські мотиви, розумію, що радянщини ми ще не позбулися.

Омана – зло. І коли нас у неї вводять, і коли ми самі у цьому стані з якихось причин перебуваємо та ще й вводимо в неї тих, хто нас оточує. Не сподобалося кіно – треба говорити, якщо вже говориш, не так, як всі – о це наше, це круто. Круто, коли круто. А коли навпаки, то правда тут краща за неправду. Бо подивившись оце недолуге, людина може засумніватися в іншому, справді вартісному українському.

Хороше українське – це те, що можна продавати не тільки своїм глядачам, читачам, слухачам, це те на чому можна заробляти за межами нашої країни, це те, що підносить нашу державу на рівень престижу перед іншими, це те, що ми залишимо нащадкам, щоб вони пишалися нами. Я сама вічний учень, мені не соромно збивати коліна, наражатися на змістовну критику й щирі зауваження, бо це ті уроки, які роблять з мене людину.

Думаю (хоча може й помиляюся), що причина ще й в тому, що не всі хто здатні робити справді якісний продукт, а саме писати цікаві сценарії, романи та пісні мають фінансові можливості для реалізації. А на голому ентузіазмі далеко не поїдеш.

Є талант – немає менеджерських здібностей, щоб знайти спонсорів, дати проєкту життя. От ті, хто нахабніший, хитріший, гнучкіший знаходить гроші, і тоді часто маємо, що маємо.

Може, і не вдале порівняння, але якщо ми купуємо чоботи вітчизняного виробника, ми ж не беремо ті, які завтра розклеяться, тільки через це, що їх зробили на якійсь українській фабриці. І ковбасу шукаємо, де якісніша, і хліб, щоб найсвіжіший. Так має бути в усіх сферах. Це вже хіба йдеться про однакову якість імпорту й нашого, то вибір однозначно треба спиняти на своєму.

Те, що наші діти дивляться зарубіжні мультфільми, фільми, слухають зарубіжних виконавців, винні не вони. Винні ми. Бо все ще вчимося…

Ні-ні, допис не про те, що все українське погане. Навпаки! Просто хочеться, щоб його було багато, і воно було найкращим. Поготів, українці – споконвічно талановита та здібна нація. Але якщо ми будемо постійно підтримувати неякісне в оправі з назвою “українське”, то його не меншатиме, навпаки. А рухатися маємо тільки вперед. І я вірю, що все нам вдасться. Бо інакше ніяк!

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram