Сьогодні наше розслідування націлиться на деякі цікаві фразеологізми. Цікавість їхня не тільки у значеннях, а й у походженні, яке пов՚язане з ритуальними покараннями. І тут розгортається справжній детектив.

Але почнемо, як і має бути в цьому жанрі, здалеку. Отже, серед українських обрядових фразеологізмів є покривати / покрити голову (косу) – “одружуватися з ким-небудь (про дівчину, жінку)”. Близьким до нього за способом виконуваної в обряді дії є зворот покрити косу – “стати покриткою” (“Прийшли вісті недобрії – В поход затрубили. Пішов москаль в Туреччину; Катрусю накрили. Незчулася та байдуже, Що коса покрита: За милого, як співати, Любо й потужити”). Зрозуміло, що походження його стоїть поза шлюбним обрядом, однак світоглядна ідея “зміна зовнішності – зміна статусу” в ньому реалізується так само, як і в спорідненому весільному фразеологізмі. Як засвідчує Словник Б. Грінченка, “покривають, також дівчину, що позбавилася невинності”. Звідси і назва для такої дівчини – покритка (застаріле: “дівчина, що народила позашлюбну дитину”).

Обидва фразеологізми відображають зміну статусу дівчини, однак у першому випадку така зміна схвалена соціумом; у другому ж зміна зовнішності виступає символом осуду соціумом факту порушення суспільних норм, родових звичаєвих канонів. У старому українському селі таких дівчат публічно обстригали, що було покаранням за вчинений переступ, тому їх називали ще стригами (розмовне: “коротко обстрижена покритка”). Стригам забороняли ходити з відкритим волоссям, тому вони мусили покривати голови хусткою. Обряд публічного покарання покритки-стриги описує у своєму творі Панас Мирний: “Вона непутня виходила заміж. Пан і люди присудили обстригти її, обмазати дьогтем і обтикати пір’ям, – так і водили голу по селу”. Отже, давня ідея “зміна зовнішності – зміна статусу” лежить в основі творення обох фразеологізмів.

Жартівливий фразеологізм давати / дати субітки означає “бити, карати різками школярів у кінці тижня за попередні провини // бити, карати за що-небудь узагалі”: “Еней від них не одступався, Тройчаткою всіх приганяв; А хто хоть трохи лінувався, Тому субітки і давав”. А покуштувати субітки – це “зазнати покарання, бути битим”.

Слово “субітка” у першому значенні – зменшена форма слова “субота”, у другому – “суботні вечорниці”, а в третьому “щосуботнє покарання учнів у старій школі, семінарії”. Зрозуміло, що до фразеологізму воно потрапило з третім значенням. Смисловим відповідником до “субітки” є слово “субіткове” (застаріле: субітковий – “стосується до субітки (у 2 і 3 значенні)”). Воно входить до фразеологізму субіткового дати (“висікти” – тобто “покарати, побивши різками, канчуками і т. ін.”).

У старій школі від покарання різками не звільняли нікого; ці “школярські тортури” перетворилися були на “обов’язковий щосуботній ритуал”. Субітником називали того, хто піддавався ритуальному суботньому биттю. Так само з биттям, як видно з форми, пов’язаний фамільярний фразеологізм битий жак – “бувала, з великим життєвим досвідом людина, яку важко перехитрити, обманути”: “Шовкун, битий жак! Недаром він посивів, сидячи над бумагами”; “Корчмар був, як ми вже казали, битий жак”. Як і попередній, аналізований фразеологізм теж пов’язаний зі старою українською школою: “жаки” – це школярі, бурсаки. А оскільки вони також і співали в церковних хорах, то так називали й “церковних півчих” (зокрема у лемків). У деяких словниках цей фразеологізм пояснюється як “меткий, тямущий”. Також він виступає “псевдонімом” до словосполучення “битий школяр”.

Запозичене слово жак, що походить з грецької і через посередництво народної латині, італійської, чеської (у чехів школярі й тепер – “жаки”), польської мов потрапляє до української, в якій воно відоме з ХV століття, пов’язане зі словами “дяк”, “диякон”. Люди з цими статусами були вчителями церковних шкіл. Такими вчителями потім часто ставали самі бурсаки-жаки (пор. “Не з кожного жака буває ксьондз”).

Отже, у фразеологізмі “битий жак” разом з буквальним значенням поєдналося й переносне – “бувалий, досвідчений, тертий” (пор. споріднені сполуки битий жук – “бувала, з великим життєвим досвідом людина, яку важко перехитрити, обманути” і битий (бита) собака – “бувала, з досвідом людина”, утворені за тією самою моделлю).

Також з обрядовим биттям, проте вже поза шкільною освітою, пов’язаний фразеологізм давати / дати прочуханки (прочухана) – “1. Бити, суворо карати кого-небудь. [Дала мені мама доброї прочуханки.] 2. Громити кого-небудь, розправлятися з кимсь. [Дали нам греки прочухана]”; [Ой там на долині жуки бабу повалили і сорочку зняли, прочуханки дали]”. Розмовні слова “прочухан” і “прочуханка” словники тлумачать як “1. Покарання побоями // Бій, пов’язаний з великими втратами. 2. перен. Сувора догана, дорікання”.

Фразеологізм давати / дати прочуханки (прочухана) пов’язаний з обрядом “пам’ятковий прочухан” та обрядом вікової соціалізації молоді. У системі звичаєвого права українців існував звичай своєрідної підготовки майбутніх свідків для земельних суперечок. Роблячи щорічний обхід межових знаків, сільські посадовці брали з собою кількох хлопців 14-15 років, яких на межі піддавали обрядовому биттю, що супроводжувалося словами: “Оце щоб ти пам’ятав, що тебе бито, щоб знав, де межу проведено!”.

Український фразеологізм на лобі написано (“зразу видно, помітно що-небудь із зовнішнього вигляду когось”) пов’язують із давнім жорстоким звичаєм, відповідно до якого злочинцям на обличчі (щоці чи лобі) ставили розпеченим залізом тавро (у тавро додатково втирався порох, для того щоб після заживання рани напис проступав виразніше). У царській Росії за часів Олексія Михайловича “бунтівникам” на правій щоці випікали букву “б” (у кириличній абетці вона мала назву “буки”; пор. російський фразеологізм смотреть букой (“быть неприветливым, угрюмым”). Починаючи з 1746 року, відповідно до указу імператриці Єлизавети місце таврування перенесли на лоба, “чтобы они [преступники] от прочих добрых и неподозрительных людей отличны были”. Скасовано цей жорстокий звичай лише в 1863 року.

Як бачимо, фразеологізми, крім свого яскравого образного значення, ще й мають часто доволі цікаву “біографію”, ознайомлення з якою допомагає краще зрозуміти таку мовну одиницю через занурення у стихію її появи.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram