Логотип айфона, нагадуючи Біблійне яблуко, схоже, стає символом нашого противленського часу, часу ворожнечі людини з Божим ладом, Його законом.

Ну дійсно, це надкушене яблучко тягне на символ нашого сучасного людського середовища, більшість суб’єктів якого порвали зв’язок з Божим порядком і живуть жаданнями природної людини. Спокушені ідолом “прав людини”, вони забули про обов’язки, впали в самість свого ума і волі, сіючи тим самим суспільний хаос. Хіба універсальна криза людства – від світоглядної, моральної до економічної і екологічної – не наслідок дій і бездіяльності такої беззаконної людини? Створене нею середовище стало непридатним для життя людини вільної, що живе за правдою, з Богом у серці.

Проте у такому середовищі може існувати і множитися неолюд – раб раба, що управляється плотськими, поцейбічними хотіннями і страхами, виведений в процесі “переможної” ходи людського розуму, “гуманізму”, комфорту і спокус в останні п’ять століть. Ця хода до “світлого майбутнього”, до все більшого споживання матеріальних благ звела людину до її тіла, до обслуговування його жаг і забаганок. Звела людину до смертної її частини, трупи якої древні греки прирівнювали до випорожнень, подібно до Геракліту, який говорить: “трупи на викид гірше лайна”. Така мертва духом людина накликає на себе смерть фізичну, бо відсторонилася від життя Подателя і порсається нещасна в своїх гріхах боговідступництва, як муха в павутинні. Ще порсаємося.

Символ нехтування Адамом волі Бога, тепер став, на мій погляд, символом пропащого занепалого людства, що принесло на Землю епоху “пост-правди”, ясніше – неправди, простіше – брехні. І батьком такого лицемірного людства став головний противленець Бога. Тому, все менше правди між людьми, все більше фейків і все більше Земля нами опоганюється. Не сьогодні-завтра Сонце зійде, за пророчими словами Тараса Шевченка, і її осквернену спалить?

Як зберегти себе в цих умовах Українському народові, його люду, кожному з нас? На кого випаде роль нового Ноя, якщо випаде? Як потрапити на його новий “ковчег”? Як врятувати душу людини в час добровільного сходження людства з Божої орбіти? Чи не стоять ці питання вже в порядку денному нашого життя? Чи вже мусимо шукати відповіді, дбаючи не стільки за себе, скільки за дітей, онуків, правнуків? Чи ще є час побенкетувати на вакханаліях?