Сторінками світових шедеврів – ІV

В’ячеслав Васильченко. Сторінками світових шедеврів – ІV. Фото: Pixabay
В’ячеслав Васильченко. Сторінками світових шедеврів – ІV. Фото: Pixabay

Одвічний шлях до досконалості (“Фауст”). Людина – це посудина з добром і злом. Їхня постійна боротьба – “перпетуум мобіле” для людства. Цей “вічний двигун” відкриває істини, досі не видимі. Завдяки чому людина й стає людиною. Цю думку запропонував нам Ґете.

Фауст несе в собі творче начало, демонструє прагнення до прекрасного. Він цілеспрямований, жадає вийти за межі, запропоновані світом, готовий долати перешкоди, щоб знайти гармонію. Пошук цей не припиняється. Щоб продовжити життя, він платить високу ціну, однак мета не менш висока: він хоче пізнати світ. Але не тільки для себе. Він прагне допомогти решті подолати недосконалість світу.

Мефістофель же – джерело сумнівів, дух заперечення. Він бачить цю недосконалість і впевнений, що життя – марне, а змінити це неможливо. Та водночас він не дає людині впасти в духовну сплячку. І в цьому його творчість. Його заперечення дає початок новому шляху, де можлива нова відповідь. Шукачеві істини, наділеному творчим духом, без цього не обійтися. А ми ж такі! Головне – навчитися це побачити.

“Фауст” перекладений багатьма мовами світу, він з успіхом продовжує свою ходу театральними сценами й кіноекранами. (Афоризми: Без почуття й мистецтво все даремне; Блаженний той, хто ще надію має; Я застарий, щоб тільки гратись, замолодий, щоб не бажать; Цінуйте час – він не стоїть на місці; Перемагає завше вмілий; Лиш той кохання жінки вартий, хто вміє захистить її; Залежим ми, кінець кінцем, від тих, кого самі створили; Не може дурень зрозуміть, що щастя треба заслужить; У себе тільки вір, і ти доб’єшся щастя; Найменший проблиск щастя враз від злої критики погасне; Хто скористав нагоду – той і прав).

А ще з людського існування можна приготувати рагу (“Волхв”). …1977 року з’являється друге видання роману Джона Фаулза “Волхв”, дещо підправлене та змінене, а також – із доданою передмовою автора. Критики оцінили його по-різному. Роман і “незрозумілий”, і “винахідливий”, “парадоксальний” і “химерний”, “ускладнений” і “суперечливий”, “символічний” і “містичний”. Зате читачі відгукнулися гаряче…

50-і роки ХХ ст. Ніколас Ерфе, оксфордський випускник, живе без мети, ненавидить сучасність. Зустрічає в Англії дівчину-стюардесу з Австралії Алісон. Спалахує до неї коханням, але не наважується зізнатися в цьому. І біжить від буденності (а одночасно – й від Алісон) на далекий грецький острів Фраксос, сподіваючись знайти нові відчуття, нову таємницю життя. Захоплений модним екзистенціалізмом, Ніколас більше цінує мир нереальний, вигаданий, ніж той, у якому перебуває. Живучи й працюючи тут, він відкриває бездарність себе як поета, усвідомлює неможливість самореалізації, втрачає сенс існування. Усе це логічно підводить до самогубства. Однак тут, на острові, у його життя входить таємнича вілла “Бурані” та її господар – незримий ляльковод Моріс Кончіс, загадковий маг, “схиблений” на психологічних дослідах. Ставить їх він, правда, на живих людях. Зі свого оточення. І в житті Ерфе відбувається ряд дивовижних подій, з’являються дивні загадки, незрозумілості, глухі кути, тортури пристрастю й небуттям. Кончіс примушує Ніколаса існувати між двома світами: минулим (з Алісон і коханням до неї, що постійно оживає), і новим – з феєрією не знайомих раніше відчуттів і переживань, прагненням оволодіти Лілією-Жюлі. І коли головний герой, пройшовши через величезну кількість випробувань, нарешті визначається з життєвими цінностям, волхв-Кончіс перевертає його сприйняття світу з ніг на голову. І тільки переживши ще ряд потрясінь, Ніколас звільняється від помилкових відчуттів, оновлюється й повертається на батьківщину, щоб залишитися з Алісон… Така ось новітня ініціація.

Хоча, в принципі, ініціація і є метафорою людського життя – ряду смертей і нових народжень, появ в новій сутності. Якщо, звичайно, говорити про справжнє життя. Ну, а несправжнє людина собі дозволити не зможе (Невелике уточнення: справжня людина…). Закінчується роман латинським cras amet qui numquam amavit quique amavit cras amet (“Завтра пізнає кохання той, хто ніколи не кохав, і той, хто вже відкохав, завтра пізнає кохання”).

Твір справді неоднозначний. І кожен його прочитає по-своєму. Навіть сам Фаулз стверджував, що “єдина ідея твору – викликати відгук у читача”. Традиції реалізму тут з’єднані з елементами містики й детективу, а еротичні картини вважаються одними з кращих серед написаного про тілесне кохання в другій половині минулого століття.

Читайте ще про літературу від Васильченка: