Сторінками світових шедеврів

В’ячеслав Васильченко. Сторінками світових шедеврів. Фото: Pixabay

Провідна зоря для людства (Біблія). Будучи зібранням Божих одкровень, отриманих протягом багатьох тисячоліть, Біблія стала для людини дороговказом, провідною зорею. Тут є відповіді на всі життєві питання. Вона заспокоїть у хвилюванні, допоможе розв’язати проблеми, досягти духовної зрілості, поведе до вічного життя. “Книга Книг” дала світовій культурі безліч образів, сюжетів і тем. Вона ніби пронизує всю людську культуру, тягнеться животворними паростками до нових поколінь, обдаровуючи кожне світлою силою і правдою Божого Слова. Крім усього іншого, Біблія – це ще й потужне джерело крилатих фраз: від лукавого (“непотрібне, зроблене на шкоду”), заблукана вівця (“про того, хто збився зі шляху істинного”), Мафусаїлів вік (“довголіття”), провідна зоря (зірка) (“те, що спрямовує чиєсь життя”), Содом і Гоморра (“розбещеність, а також крайня плутанина”) тощо.

Вічно юна гомерова казка (“Одіссея”). Пригоди Одіссея дарують захопливу атмосферу морських подорожей, відкривають фантастичний світ грецької міфології. Поема демонструє панораму побуту та звичаїв древніх еллінів. Багатство елементів чудесного споріднює її з фольклорною казкою. Після знайомства європейців (1488) “Одіссею” використовують у літературних творах (від “Енеїди” Вергілія та “Мандрів Улісса” Г. Сакса і до роману-дилогії Г. Л. Олді “Одіссей, син Лаерта” (2000). Багато власних назв стали крилатими словами: одіссея (“тривалі й багаті подіями пригоди”), лотофаг (“людина, яка, харчуючись плодами лотоса, забувала про минуле”), циклоп (“одноокий”; “велетень”), Пенелопа (“символ жіночого благородства й подружньої вірності”), Цирцея (“підступна спокусниця”), Ментор (“авторитетний наставник”), між Сциллою і Харибдою (“між двома рівнозначними небезпеками”) тощо.

Талановитий “під дих” церкві (“Декамерон”). Ця книга – головна у Боккаччо. Сплав традицій, що панували у французькій куртуазній літературі, з тосканською народною прозою та фольклором. Після цього експерименту італійська проза піднялася у своєму розвитку на новий щабель. У XIV ст. книга виходить французькою та англійською. Сюжети Боккаччо використовують Шекспір, Кітс, Перро. Література інших країн теж запозичила сюжети з “Декамерона”, часто переробляючи їх “у дусі національних традицій”. У “Декамероні” панує дух вільнодумства, відкидається аскетична мораль, звучить критика церкви і життєствердний гумор. Еротичні картинки додають пікантності: адже розповідь ведеться під час розгулу чуми – на порозі смерті. “Декамерон” засудили як аморальний і антицерковний. Автору ж запропонували відректися від нього. Це зайвий доказ того, що “Декамерон” написаний людиною, безмежно закоханою в життя. Що прирекло книгу на безсмертя. (Афоризми: Великодушність – найяскравіша й блискуча з усіх чеснот; Погрози – це зброя того, хто сам перебуває під загрозою.)

Межі та безмежжя (“Божественна комедія”). У центрі всього складного світу твору опиняється жива людина, що має велику й горду душу, з притаманними їй емоціями та почуттями, неприборканим бажанням пізнати істину, яка блукає за межами середньовічних уявлень про життя і смерть. Данте підводить людство до величезного дзеркала й показує його йому самому. Поетика істини й поетика вимислу (як і належить шедевру) врівноважені, збалансовані, що забезпечує певний статус “замкнутості в собі”, “самопородження”. Якщо додати до цього особливість строфіки (терцина: aba bcb cdc), отримуємо справжній зразок класики. Тут унікально поєднується відсутність кордонів і їхня непорушність, що відповідає унікальному статусу твору в історії культури (М. Андрєєв). Відгомони, цитування й відсилання до нього знаходимо у Чосера, Мілтона, Еліота, Борхеса, Волкотта і ще багатьох. Твір став зразком віршованої італійської мови. (Афоризми: І не для того ми на світі живемо, Щоб смерть застала нас в блаженній ліні!; Води, в які я вступаю, не перетинав ще ніхто; Обман і сила – ось знаряддя злих тощо).

Читайте ще про літературу від Васильченка: