Степан Йосипович Шкурат – видатний актор, який віддано служив українському мистецтву. Олександр Довженко та Іван Кавалерідзе стали його провідниками у світ кіна. За сорок років творчого життя Степан зіграв близько сотні ролей. Він знімався в Україні, Білорусі, Грузії та Росії. Московські митці постійно намагалися переманити неперевершеного актора до себе. Проте Шкурат залишився вірним сином України та свого краю. Він завжди говорив, що свою наснагу йому дає рідна земля і тільки завдяки їй він досяг усе те що мав.

Степан народився 27 грудня 1886 року в місті Кобеляки Полтавської губернії. Батько хлопця все життя клав печі, це ремесло передавалося із покоління до покоління, тому й сам Степан опанував мистецтво ще в дитинстві й потім зберіг любов до цієї справи на все життя. Змалку йому довелося наймитувати, щоб допомогти сім’ї. У 1905-му Шкурати замешкали у Ромнах.

Спеціальної театральної освіти не мав. Проте гарно співав, мав сильний колоритний голос, брав участь у місцевому аматорському театрі. Пізніше став актором в Роменському народному музично-драматичному театрі. Саме тут його абсолютно випадково помітили знамениті режисери Іван Кавалерідзе та Олександр Довженко, які завітали до міста. І вже в 1929 році Шкурат дебютував на екрані в ролі селянина Івана в історичній драмі Кавалерідзе “Злива»”про селянське повстання в кінці XVIII століття під керівництвом Максима Залізняка та Івана Гонти (фільм, на жаль, не зберігся). На цьому співпраця актора та режисера не припинилися. Шкурат також зіграв у фільмах “Перекоп”, “Коліївщина”, “Штормові ночі”. “Прометей”, “Григорій Сковорода”, “Повія”.

Далі була співпраця з Олександром Довженком. Режисер саме готувався до зйомок знаменитого кіна “Земля” і підшукував акторів для стрічки. Він запропонував Шкурату зіграти Опанаса Трубенка. Степан повністю виправдав сподівання Довженка, блискуче виконавши довірену роль. Потім, так само як і з Кавалерідзе, розпочалася плідна робота Олександра Петровича та Степана Йосиповича. Кінострічки “Іван”, “Аероград”, “Щорс”. Шкурат пройшов справжній мистецький вишкіл, тому так переконливо вживався в ролі.

Всесоюзну популярність Шкурату приніс радянський художній фільм 1934 року “Чапаєв”, де актор зіграв козака Потапова. Стрічка завоювала чимало нагород, її визнали й за кордоном. За роль у цьому фільмі Степан Йосипович отримав звання “Заслуженого артиста РРФСР”.

У 1935-му Кавалерідзе запросив Шкурата знятися в ролі Миколи “Наталка-полтавка” за однойменною оперою Миколи Лисенка. Спочатку актор дуже сумнівався, адже йому в 49 років треба було зіграти молодого парубка. Проте Іван Петрович зумів переконати артиста. У 1936-му фільм вийшов у прокат. Особливою популярністю стрічка користувалася у Сполучених Штатах, адже 21 день поспіль не сходила з екранів.

Ще раніше був відзнятий фільм-опера “Запорожець за Дунаєм” (за мотивами опери Семена Гулака-Артемовського). Спочатку на роль Карася пробувалися Панас Саксаганський і Микола Садовий, але Іван Кавалерідзе вирішив, що саме Шкурат має виконати її. Акторові довелося пройти спеціальний курс оперного співу, по закінченню якого склав іспит і приступив до зйомок. Саксаганський, почувши як майстерно Степан Опанасович володіє голосом заявив привселюдно: “Я вчора слухав Шкурата вашого і, мабуть, я йому поклонюсь у ноги”.

Після війни продовжував регулярно зніматися, і хоча це були не головні ролі, проте він грав так, що не помітити його неможливо. Серед його акторських робіт картини: “Тарас Шевченко” (бандурист), “Педагогічна поема” (Черненко), “Дівчина з маяка” (Панас Осипович), “Ластівка” (Єгор Силич), “Гори, моя зірко” (старий шахтар), “Люди моєї долини” (Нехода).

У 1967-му Степан Йосипович востаннє знявся у художньому фільмі “Вій” режисерів Костянтина Єршова і Георгія Кропачова за мотивами однойменної повісті Миколи Гоголя. Хто дивився цей фільм, то одразу згадає Явтуха (Шкурат), який розшукав і привіз бурсака Хому до сотника, щоби той читав Псалтир по померлій панночці-відьмі.

Не покидав актор і рідного театру. Понад 250 ролей виконав артист, це були і п’єси, і опери, як вітчизняних митців так і зарубіжних. Довгий час був солістом Роменського заслуженого самодіяльного хору УРСР. До останнього подиху Степан Шкурат служив українському мистецтву. Тож не дивно, що в 1971-му йому присвоїли почесне звання народного артиста України.

Степан Йосипович усе життя прожив із дружиною на ім’я Гликерія. У пари народилося 13 діток. Коли померла дружина, чоловік ніяк не міг змиритися з цим. Туга лягла на серце тяжким каменем. Він щодня ходив на берег річки й годинами сидів там, безвідривно вдивляючись у водну глибінь. Зрештою він застудився, потім була гарячка, пневмонія, яка і вклала митця в могилу. 26 лютого 1973 року він відійшов у засвіти, переживши дружину лише на пів року. Похований у Ромнах Сумської області, на головній алеї міського кладовища.