Степан Клочурак з’явився на світ рівно 125 років тому – 27 лютого 1895-го, у селянській родині в селищі Ясіня, яке тоді належало до Австро-Угорської імперії, а нині – до Рахівського району Закарпатської області України. У деяких джерелах місцем народження вказують розташоване поруч село Чорна Тиса. Про своїх батьків Степан згадував:

“Мій батько був тихої вдачі, працьовитий, поважав і шанував чесних і працьовитих людей, з якими приятелював і яким в часі потреби помагав, чим тільки міг. Ненавидів неробів і брехунів. Він був майстром, як казали гуцули, “на всі руки”. Мама була пристойною, дотепною, веселою і працьовитою гуцулкою. Вона щиро і ласкаво ставилась до кожної людини, без огляду на її походження. Свою щирість і ласкавість доводила вчинками: допомагала харчами збіднілим, багатодітним родинам, старим людям і хворим, за що її по цілій околиці шанували і поважали”.

Хлопець отримав гарну освіту – спочатку гімназія в Мармароському Сігеті (тепер місто Сігету-Мармацієй в Румунії), пізніше були Сігетська юридична академія, Ужгородська угорська гімназія, правничий факультет Братиславського університету імені Яна Амоса Коменського.

У вересні 1915 року, під час Першої світової війни, Степана мобілізували до австро-угорського війська. Він брав участь у бойових діях на заході України проти російських військ, дослужився до звання лейтенанта. У боях під Берестечком під час Брусиловського прориву був тяжко поранений і майже рік провів на лікуванні в Кошице та Будапешті.

Степан повернувся з військової служби додому в листопаді 1918 року, коли Перша світова війна добігала кінця, а Австро-Угорська імперія розвалювалася. У Львові вже була проголошена Українська держава, невдовзі офіційно названа Західно-Українською Народною Республікою (ЗУНР). Хоча ЗУНР заявляла про свій суверенітет над Східною Галичиною, Північною Буковиною і Закарпаттям, реальну владу на Закарпатті спочатку зберігала Угорщина. На територію краю претендували й інші країни – Чехо-Словаччина, Румунія, Польща.

Степан Клочурак мав високий авторитет серед своїх земляків, як людина з вищою освітою та офіцер. Саме він і організував у селищі Ясіня загін народної самооборони, а 8 листопада 1918-го (на день Святого Дмитра) скликав всенародні збори, на яких було проголошено об’єднання Гуцульщини із соборною Україною.

“В той день на площі “Трицьиток” зібралась багатотисячна маса місцевого населення. Був гарний осінній соняшний день. Свято Дмитра святкувалось за старим стилем. Це були перші наші збори без чужого контролю. Трибуна була прикрашена блакитно-жовтими прапорами. Усі учасники зборів підняли руки з викликами: “Най живе наша Україна!”; проти з’єднання з Україною не піднялась жодна рука”.

Присутні обрали Гуцульську Народну Раду, що складалася із 42 осіб – 38 українців, 2 євреїв і 2 громадян “мадяро-німецької національності”. Очолив її Степан Клочурак. Також було обрано Головну управу (12 осіб) – орган виконавчої влади.

Степан Клочурак доклав зусиль для налагодження контактів між Гуцульщиною і ЗУНР. Наслідком цього стала низка походів Української Галицької армії на Закарпаття в січні 1919 року задля підтримки бажання гуцулів до об’єднання із ЗУНР (яка зі свого боку ухвалила Акт Злуки із Наддніпрянщиною – Українською Народною Республікою). Але після зіткнень із угорськими та чехо-словацькими силовиками УГА відступила із Закарпаття, бо лідери ЗУНР не бажали зайвих ускладнень на зовнішньополітичній арені. Унаслідок угорці, маючи чисельну перевагу, зайняли селище Ясіня. Та боротьба продовжувалася – загони народної самооборони почали повстання й вигнали угорців.

Гуцульська республіка перетворилася на буферну зону між територіями, окупованими Угорщиною та Румунією. Так тривало близько половини року. 11 червня 1919-го, скориставшись несприятливим становищем ЗУНР, румуни повели наступ на Закарпаття і захопили територію Гуцульщини. Члени Гуцульської Народної Ради були заарештовані. Степан Клочурак згадував:

“Мого батька сильно покалічили, коли вели вулицями Сиготу, вважаючи його організатором ясінських “бандитів”, і йому прийшлось довго лежати в місцевій лікарні. А братів Василя та Михайла два тижні тримали в ясінській тюрмі, де їх морили голодом. Подібні муки пережили не тільки члени Ради, але й їхні родини. Слідство, яке переводив крайовий суд, не довело членам Ради ніякого злочину. Слідчим стало ясним, що їхнім єдиним “злочином” було те, що вони прогнали мадярське військо і на місце мадярських урядовців до сільської управи призначили своїх людей”.

Заарештованих невдовзі відпустили – усіх, окрім Степана. Йому довелося постати перед румунським військовим судом, який засудив його до 6 місяців інтернування. Територію Гуцульщини румуни контролювали понад рік – до 30 серпня 1920-го, коли передали її чеській адміністрації (за умовами Сен-Жерменського мирного договору територія Закарпаття відходила до Чехо-Словаччини).

Після виходу на свободу Степан Клочурак вирушив на Поділля, де українські армії вели запеклу боротьбу проти білогвардійських і більшовицьких військ. Протягом певного часу він командував Закарпатською сотнею УГА, що охороняла Директорію в Кам’янці-Подільському.

Після поразки Української революції Клочурак повернувся на Закарпаття, де під владою Чехо-Словаччини виникли відносно сприятливі умови для розвитку українського руху. Займався просвітницькою, видавничою діяльністю, став одним із засновників спортивного клубу “Русь”, від якого виводив свою історію сучасний футбольний клуб “Говерла” з Ужгорода.

Степан Клочурак мав нагоду ще раз прислужитися на ниві розбудови Української державності на початку 1939 року, коли постала держава Карпатська Україна. Його було обрано депутатом Сойму та призначено міністром комунікацій, а також військових і господарських справ уряду Юліана Ревая.

У 1945 році Степан Клочурак був заарештований радянськими спецслужбами в Празі. Понад 11 років провів у сталінських концтаборах. Репресій зазнали і його родичі на Закарпатті після приєднання краю до Радянської України.

Могила Клочурака

Після виходу на волю Степан Клочурак повернувся до Праги, де й помер 8 лютого 1980-го. Він встиг написати спогади “До волі” (вперше опубліковані в Нью-Йорку), які є цінним джерелом із історії Гуцульської республіки. У незалежній Україні 14 березня 2019 року Степана Клочурака посмертно нагородили орденом Свободи “за значний особистий внесок у відродження української державності, самовіддане служіння Українському народові”. Нині в Чехії мешкає племінниця Степана Клочурака – Галина Павловська (Клочурак), яка є відомою письменницею, сценаристкою, кіноактрисою, телеведучою, публіцисткою і видавчинею.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram