У селах, які мають ознаки занепаду, подекуди стали з’являтися паростки відродження. Різнопланові. Ось – приклад. На вулиці Дачній у селі Лучин Попільнянського району на Житомирщині Віктор Теличко з дружиною Оксаною заклали основи фактично першого в районі відпочинкового екокомплексу. У планах – екоферма, садок, город, автентична хата, виробництво чаїв, льодяників, мила без “хімії”. І ще багато чого. А взагалі це історія про віру, любов, успіх та здатність не зупинятися на досягнутому.

Вдавалося все, за що брався

Дорога до “Затишної садиби” пролягає через ліс і виводить до озера. Як у казці: на вищому березі стоїть стильно облаштований будинок. Довкола – доріжки, квіти й білі гойдалки. Трохи оддалік – цегляна хата, де мешкають охоронці. А ближче до високих дерев – виструнчилися щойно збудовані гостьові каркасні будиночки з усіма зручностями – від власної кухні й санвузла до столика на терасі й мангалу. Поруч – новенький дитячий майданчик у пастельних тонах. А за ним – зеленіє лавандове поле. Триває благоустрій.

Енерджайзери “Затишної садиби” – Віктор Теличко та його дружина Оксана. А діти – натхненники. Голова сім’ї родом із села Грушівці Кельменецького району Чернівецької області. Закінчив загальнотехнічний факультет Херсонського педагогічного університету (інженер-механік і методист з викладання цієї спеціальності). Батько шести дітей. Переконаний християнин (протестант). Очільник будівельної компанії. Відверто розповідає про те, як опинився у Лучині.

– Виріс я на березі Дністра, де гори й ліси, тому природу дуже люблю. Мені припав до душі цей затишний куточок Попільнянського району – тому й виникло те, що є. По натурі я творча людина: з дитинства випилював ужиткові речі з дерева разом із батьком. Проте на початках закінчив училище за спеціальністю “тракторист-машиніст широкого профілю”. Після інституту кілька років викладав у технікумах, коли зарплату давали картоплею та цибулею (1993 рік). Відтак пішов шукати заробітку в бізнес, бо вже було троє дітей і мав забезпечувати родину. Пробував свої сили в різних сферах: вирізав та продавав вироби з дерева, довгий час був чоботарем і навіть фотографом.

Люблю творити красу, тому вдавалося все, за що брався. Певний час жив в Одесі, але мені одеський клімат не дуже підходить, бо наприкінці травня зелень геть висихає. Коли переїхав у Київ, то тутешній клімат припав до душі: всюди зелено аж до зими.

Історія створення “Затишної садиби” починається з того факту, що я – людина, що твердо вірить. У нашій родині Біблія ледь не в кожній кімнаті. Я переконаний, що Бог зробив мені подарунок: відкрив місце, де можемо себе проявляти та робити добро для себе та для людей. Колись я мріяв жити на березі озера, у лісі. А мрії збуваються, якщо діяти.

Про саму місцину дізнався нібито “випадково”. Зводили будинок у Фастові, й один із водіїв запропонував нашому виконрабові ділянку під дачу. Йому не підійшла, і “випадково” показали мені. Так я приїхав у Лучин. Тут стояла глиняна хатинка, а довкола – кущі й чагарники. Одразу оформили купівлю-продаж. І я почав будувати собі дачку для сім’ї , оскільки живемо в Києві. Невдовзі виникла необхідність, щоб хтось жив поруч й охороняв. Тоді я викупив у сусіда цегляну недобудову разом із земельною ділянкою та зробив там ремонт.

Згодом вирішив орендувати озеро. Закупили риб, збудували бесідки на березі. Оновили дамбу, почистили водойму від корчів, сміття та очерету.

Коли почали пропонувати всім охочим рибалку та бесідки на озері, кияни часто запитували: “Чи є де переночувати?” Тому почали будувати комфортабельні будиночки.

Попит наштовхнув на нові плани. Цієї весни зробили банкетну бесідку, літню кухню, територію для барбекю, доріжки, посіяли газонну траву.

Зараз пакет пропозицій “Затишної садиби” включає проживання, рибалку, катамарани. Усе смачно , вишукано й красиво. Є зона релаксу – кострище, пляж, дитячий будиночок, спільна кухонна територія, щоб люди могли знайомитися між собою. Можна приїздити з наметами. Буде ще така атракція як стрільби з лука. А до зими побудуємо сауну з чаном.

Нам важливо, щоб людина не просто відпочила, а й відчула радість від того, як босоніж пройдеться по росі, і знала, що тут її поважають.

Краще бути багатим у селі, ніж бідним у місті

Подружжя Віктор та Оксана Теличко просто фонтанують ідеями, доповнюючи один одного. Пані Оксана жартує: “Щоб усе встигнути, треба жити сто років”.

– Дружина дуже допомагає мені у розвитку, – стверджує Віктор Васильович. – Ми докупили по цій же вулиці Дачній кілька занедбаних земельних ділянок. Хочемо зробити територію екологічно чистою: будинки з дерева, усе на дровах. Людина приїздить, пересідає на електромобіль, її привозять і поселяють. Усі засоби для миття – натуральні, без фосфатів.

Плануємо облаштувати поле з польових трав для фотосесій, налагодити родинне виробництво лавандової олії, мила, чаїв, подушечок, печива.

Чому робимо наголос на екології? Бо людство наїлося всього хімічного. Я переконаний: невдовзі настане час, коли старенька хата із землею в Лучині коштуватиме дорожче, ніж квартира на Хрещатику.

Поїдуть у села ті, хто від дідів-батьків знає, що таке праця біля землі. І ця хвиля повернення настане дуже швидко. Приміром, Київ розрісся втроє за останнє десятиріччя. Людина в місті витрачає пів життя тільки на переїзди. Тому я кажу: краще бути багатим у селі, ніж бідним у місті. У селі бідним може бути лише ледар.

Оксана Теличко варить шоколад та цукерки з натуральних продуктів. Разом посадили 8 видів м’яти й трав для чаїв. Розробили свій логотип “Витребеньки”: сушені банани, полуниця, лимон. Планують облаштувати й майстерню, де пані Оксана проводитиме майстер-класи з виготовлення варення, чаю, цукерок, шоколаду.

– Ми придбали рідкісний апарат, який не просто сушить продукти, а сублімує їх, – пояснює пані Оксана. – Після обробки залишається сухий продукт, який зберігає свіжий запах, смак, форму й вітаміни. Плануємо також виготовляти цукерки “Полуниця в шоколаді”.

– У нас будуть городи й теплиці, – додає Віктор Теличко. – Задум такий: людина йде на город і вибирає все, що бажає. Хочемо, щоб город був дуже гарним, щоб людина закохалася в красу самого процесу: як ростуть огірки, помідори, кабачки. Усе вирощуватимемо на перегної, без хімікатів.

А ще хтось зможе піти на екоферму, видоїти козу та зварити собі сир у майстерні. Або назбирати справжніх яєць і посмажити. Так само можна піймати рибку та приготувати її.

Ще хочу, щоб у мене було 5-6 овець, бо вівці – це дуже цінна шерсть і найцінніше молоко: 50% жирності.

Читайте також: Бабина Лоза – територія натхнення і пошуку

Мріємо облаштувати все так, щоб навіть суто міські люди полюбили село, відчувши на собі, наскільки все справжнє цікаве й корисне.

Із часом огородимо всю територію, оскільки я мрію, щоб поруч ходили приручені зайці, косулі. Заведемо пасіку. Хочемо зробити свою маленьку виноробню та підвал для вина. А ще моя дружина варить дуже корисні для здоров’я варення, наприклад з кульбаби та шишок сосни. Масового виробництва не буде, а лише щоб вистачило для гостей.

Є у планах збудувати концертну залу та мінігідроелектростанцію.

Утім, зараз важливо завершити інфраструктуру, а далі – поступово розвиватися.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram