Наприкінці 2015 року я створив петицію на сайті Київської міської держадміністрації. Вона називалася “Збереження історичної забудови ДВРЗ” і звучала так: “Розпланування і забудова масиву ДВРЗ на Лівому березі Києва несе характерні ознаки історичного періоду і періоду освоєння міста 1940-50-х років. Масив має неповторну структуру забудови та особливу ауру. Історична забудова ДВРЗ потребує взяття під охорону, а Київрада має встановити регламенти задля її збереження та унеможливлення дисгармонійної забудови”.
Для не киян поясню, що йдеться про збереження неповторної історичної забудови одного з мікрорайонів на мальовничій околиці столиці. Петицію натхненно підтримали пам’яткоохоронці, небайдужі кияни та навіть преса. Ба більше, Державний інститут пам’яткоохоронних досліджень, який тоді уже розробляв проєкт історико-архітектурного опорного плану Києва, виділив масив у окремий історичний ареал, що гарантувало охорону історичного середовища.
Утім, самі мешканці будинків, що простояли по 70-90 років і стоятимуть ще в кілька разів довше, адже будувалися дуже якісно, особливо полоненими німцями після війни, виступають за їх руйнацію. Більшість хоче, щоб їхні унікальні для України будинки в стилі радянського неокласицизму та радянського необароко, що ніколи не бачили капітального ремонту, знесли. І розраховують, що їм нададуть квартири в нових багатоповерхівках, побудованих на тому ж місці. Вони вірять чуткам, що це ось-ось станеться.
Чи слід чиєсь квартирне питання вирішувати за наші з вами грошіАні петиція не набрала достатньої кількості голосів, ані взяти ДВРЗ під охорону не вдалося. Тишком-нишком історичний ареал зник з проєкту ІАОП, який тепер уже остаточно доопрацював інститут, перейменований на Державний інститут культурної спадщини. Мешканці радісно очікують, коли прийдуть зносити будинки. А дарма.
Проєкт нового Генерального плану Києва, ухвалення якого очікується влітку, містить схему розміщення кварталів, які підлягають комплексній реконструкції та санації. Документ може розчарувати мешканців старих будинків масиву: квартали, у яких вони живуть, не плануються до реконструкції ні на етап 15-20 років, ні на етап 20-40 років. Вони позначені як такі, що підлягають реконструкції на ще більш “далеку перспективу”. А отже, самим мешканцям доведеться або таки подбати про капітальні ремонти, або мовчки змиритися, або тікати геть.
Україна ще тільки готується вирішувати проблему застарілого житла, і в усіх попередніх урядах переконували, що старий житловий фонд можна довести до розуму, повністю його модернізувавши. Називали й ціну: дві з половиною тисячі гривень на квадратний метр.
Колишній віцепрем’єр-міністр – міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Геннадій Зубко якось підрахував, що в звичайну 100-квартирну хрущовку можна буде вкласти три мільйони гривень, з яких половину дасть держава, а другу половину складуть кошти громадян, або, за наявності муніципальної програми, 70% плюс 30% коштів громадян. Мовляв, треба створювати об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ), брати “теплі кредити” тощо.
Отже, не варто очікувати, що до жителів старого житла прийдуть добрі інвестори та стануть просити згоду на знесення будинку. А натомість запропонують нові квартири більшої площі. Хоча це був би найпростіший спосіб для людей – поліпшити свої житлові умови, а для інвесторів – побудувати висотки й отримати прибуток, у жодній країні світу система так не працює.
Чому застаріле житло потрібно реконструювати, а не зносити?
Знесення виробляє сотні тонн будівельного сміття. До того ж, конструкції несуть у собі велику цінність на кшталт готових фундаментів і підведених комунікацій.
Чиновники посилаються на досвід Німеччини. Там у 1990-ті роки реалізували наймасштабнішу програму реконструкції 90 тисяч великопанельних будинків. З колишніх панельок створили житло різного класу з балконами й особистими терасами. Але для цих цілей уряд країни виділив кредит – 70 мільярдів німецьких марок під низькі відсотки (4,6% річних).
Провчіть забудовників гривнеюЧастка інвестицій, що спрямовується на реконструкцію застарілого житла в розвинених країнах, дуже значна: у Німеччині – 70%, у США – понад 40% від обсягу коштів, які залучаються на нове будівництво.
У США, до речі, теж діють федеральні програми, за якими реконструкція старих житлових будинків фінансується з бюджету. У Франції взагалі діє цілих чотири державні програми реконструкції міської житлової забудови. За однією із них, домовласникам надають субсидії до 35% вартості робіт. За другою – до 70% вартості робіт для реконструкції в інтересах населення з низькими доходами. За третьою – домовласникам при проведенні реконструкції надають значні податкові пільги. Четверта – бере на себе фінансування знесення аварійного житла та будівництва нового.
В Україні, щоб досягти таких показників, потрібно щось зробити з економікою. Собівартість реконструкції квадратного метра для забудовника, а також переселення мешканців, будуть вищою за ринкову вартість нового житла. Будувати в чистому полі наразі вигідніше, а будь-яка місцеві влада дозволяє це робити. Ніщо сьогодні не примусить забудовників звернути увагу на застаріле житло – ані закон, ані економіка, ані містобудівна політика.
Та головне, жителі міст не можуть собі дозволити оплатити таку реконструкцію. Містяни сьогодні бідні, а у держави нема жодної стратегії або державної політики щодо житлового фонду.
Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]
