Станіслав Оріховський-Роксолан – український публіцист, філософ, історик, а ще – перший вітчизняний політолог та мислитель. Його ідеї щодо соціально-політичних проблем випереджали свій час на декілька століть та є актуальними й нині, особливо в контексті процесів державотворення та формування справжньої політичної еліти.

Народився Станіслав 11 листопада 1513 року в селі Оріховці, що на Галичині. Батьки вирішили, що коли хлопчина підросте, то має стати духівником. Тому початкову освіту здобув у катедральній школі. Оріховський вирізнявся серед однолітків своїм завзяттям до наук, які давалися йому легко, а ще мав феноменальну пам’ять. У 12 років, за протекцією батька, отримав посаду каноніка й був прийнятий до Перемиської капітули римо-католицької церкви.

У 1526 році його відправили продовжувати навчання до Краківського університету. Але юнакові не подобався тодішній метод викладання предметів, тому він відвідував приватні лекції. За рік перевівся до Відня. Там його наставником став професор університету Александр Брасікан.

У 1529 році через османів, які наближалися до Відня, переїхав до німецького Віттенбергу, де одразу ж потрапив під вплив реформаторський ідей Лютера. Мартіну ж настільки сподобався допитливий розум та ідеї Станіслава, що він оселив хлопця у себе.

Читайте також: Кому – Геловін, а кому – Реформація-502

За декілька років непосидючий Оріховський опиняється в Італії, де вдосконалює знання по знаменитих університетах, слухає лекції видатних церковних та державних діячів. Загалом пробувши за кордоном 17 років, назавжди повернувся на Батьківщину.

Вдома батько не відступив від свого й змусив сина прийняти сан священника. Та всупереч звичаю і через неприйняття причастя, висвячення було недійсним. За це його відлучили від церкви, а Оріховський-старший, дізнавшись про обман, прокляв усіх нащадків сина. Та вже за рік єпископи зняли відлучення й повернули духовний сан Станіславу.

Оріховський-Роксолан завжди усвідомлював себе русином. Часто підписував свої роботи саме як Оріховський-Русин. Завжди виступав на захист України від османсько-татарських вторгнень. Попри те, що був католиком, симпатизував православній релігії.

“Люд на Русі нещасний гине. Та ще й як гине! Цього без сліз і розповісти неможливо: ніхто людей не захищає, ніхто не боронить; міста попалено, фортеці зруйновано; багатьох славних лицарів посічено або забрано в полон; немовлят порубано, літніх повбивано, дівчат зґвалтовано прилюдно, жінок збезчещено на очах чоловіків, молодь пов’язано і забрано разом з реманентом і худобою, так що нема чим і землю обробити”.

Ставши видатним культурним діячем, активно пропагував античну історію, зокрема Гомера, Платона, Арістотеля, Демосфена, Аристофана, Ціцерона. Самого ж Станіслава називали – українським Демосфеном і русинським Ціцероном.

У своїх працях Оріховський ставив актуальні питання державного устрою. Державу він розглядав не як релігійну, Богом дану, а як світську інституцію, що виникла завдяки суспільному договору, заради взаємодопомоги між людьми, об’єднаними спільним інтересом та узгодженим правом. Найвищим правом вважав щастя народу. До речі, у Декларації незалежності США, яка була підписана 1776 року, закріплена, зокрема, “самоочевидна істина”, як прагнення до щастя.

Постать монарха Оріховський трактував не як носія абсолютної влади, а як правителя, що служить своїм громадянам. Фактично, мислитель висунув модель президентської держави, де король є “гарантом права”. Це закладало підвалини концепції правової держави, яку згодом перейняв весь західний демократичний світ.

“Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди та справедливості. Але й цього недостатньо. Треба, щоб прагнула вона до науки, яка саму людину зробить і правдивою, і справедливою”, – так писав мислитель.

Найвизначнішими роботами філософа вважаються: “Про турецьку загрозу”, “Про целібат”, “Відступництво Риму”, “Про природне право” тощо. Ці твори перекладалися різними мовами й мали величезну популярність.

У лютому 1551 року взяв шлюб із Маґдаленою Хелмською, що призвело до грандіозного скандалу. Станіслава викликали на єпископський суд, шлюб визнали недійсним, самого ж чоловіка, як єритика, піддали анафемі, а майно конфіскували. Коли Оріховському зачитували вирок, він разом із озброєними товаришами увійшов до храму, де виступив на свій захист. Пізніше написав звернення до Папи Юлія ІІІ.

“Закони Александра про целібат священників суперечать наказам Божим і природу пригнічують. Та й свободу християнську нівечать. Лише нечестива людина може видати декреталії, які забороняють священникам одружуватись, дозволяючи водночас позашлюбне життя з жінкою. Якщо священникові не дозволено одружуватись, тоді хай буде покарано як злочин і гріх природний потяг до породження. А якщо шлюб є священним і відповідає законам природи, то нехай ніхто не називає ці закони нечестивими та не забороняє одружуватись. Нечестиві й безбожні лише ті закони, які ганять людей за те, що одруженням наслідують природу, найкращу поводатарку життя”, – так говорив Оріховський.

Станіслав разом із Маґдаленою прожив 15 років і народили п’ятеро дітей. У квітні 1566-го дружина померла. Того ж року за жінкою пішов у засвіти й сам Оріховський.

Тогочасні українські інтелектуали добре знали творчість та ідеї Станіслава Оріховського, але сприймали їх дещо однобоко – в контексті захисту православної віри від посягань з боку католицтва та протистояння з Папою Римським.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram