Сталінський злочин проти кримськотатарського народу

Депортація кримських татар - посадка у товарні вагони. Крим, травень 1944 року. Фото з відкритих джерел

18 травня 1944 року комуністичний сталінський режим здійснив один зі своїх найбільших злочинів – насильницьке виселення кримських татар з їхньої батьківщини до Середньої Азії та віддалених районів Росії. Ця акція супроводжувалася численними людськими жертвами, зламала долі сотень тисяч людей, змусила цілий народ десятиліттями жити далеко за межами своїх рідних земель. Кілька поколінь кримських татар виросло у вигнанні.

Плани з депортації кримських татар розроблялися радянською владою вже з самого початку визволення Криму від військ Німеччини та її союзників. На шостий день Кримської наступальної операції, 13 квітня 1944 року був підписаний спільний наказ наркома внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії та наркома держбезпеки СРСР Всеволода Меркулова “Про заходи щодо очищення території Кримської АРСР від антирадянських елементів”. Мова йшла насамперед про кримських татар, звинувачених у зраді Батьківщини та “пособництві на користь німецьких окупантів”. Для виконання завдання до Криму прибули 5 тисяч оперативних працівників НКВС і НКДБ СРСР, до таємної операції також залучили 20 тисяч бійців та офіцерів внутрішніх військ НКВС.

У Постанові Державного комітету оборони СРСР від 11 травня 1944 року про виселення кримських татар зазначалося: депортацію проводять тому, що в період війни багато кримських татар зрадили Батьківщину, дезертирували з частин Червоної Армії та переходили на бік противника. Хоча слід згадати, що співпраця з нацистами в роки Другої світової війни мала місце серед усіх народів, що потрапили під окупацію, а найбільших масштабів вона досягла саме серед росіян: на боці Німеччини їх воювало понад 400 тисяч. Однак російський народ, на відміну від кримських татар, не зазнав масових примусових виселень – репресії переважно торкнулися тих, хто безпосередньо співпрацював із нацистами.

Депортована кримськотатарська родина. Травень 1944 року. Фото з відкритих джерел

Приймаючи рішення про депортацію цілого народу, не бралося до уваги, що до складу Червоної Армії напередодні війни призвали понад 5 тисяч кримських татар, а у період 1941 – 1945 років – ще близько 16 тисяч. Щонайменше п’ятеро з них були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, двоє стали повними кавалерами ордена Слави і прирівнювалися до Героїв Радянського Союзу, а видатний льотчик-ас Амет-Хан Султан, який особисто збив 30 німецьких літаків (один із них – повітряним тараном), став двічі Героєм Радянського Союзу. За різними даними, від 17 до 25 тисяч кримських татар були учасниками партизанського і підпільного рухів.

Вкрай цинічно вчинив сталінський режим з кримськими татарами, що воювали в частинах Червоної Армії. Після демобілізації їх було піддано депортації. Так, одразу після перемоги над нацистською Німеччиною, у травні 1945 року з дієвих частин Червоної Армії було депортовано кілька тисяч кримських татар. Ця доля спіткала навіть найбільш заслужених воїнів – Героїв Радянського Союзу: так, старшину Узеїра Абдураманова виселили до Узбекистану, а старшину Сейтнафе Сейтвелієва – до Таджикистану. Траплялися винятки, коли окремих офіцерів не депортували (наприклад, льотчики Амет-Хан Султан і Емір Усеїн Чалбаш), проте їм заборонили жити в Криму. Усього до місць депортації було заслано майже 9 тисяч кримських татар – ветеранів війни, з них понад 500 офіцерів.

Депортації було піддано навіть тих кримських татар, які евакуювалися з Криму ще до приходу німецьких військ у 1941 році і встигли повернутися з евакуації за квітень-травень 1944 року – попри те, що вони ніколи не жили в окупації і не могли брати участь в колабораційних формуваннях. Також було депортовано всіх керівників та працівників Кримського обкому ВКП(б) і Раднаркому Кримської Автономної РСР. Це було пояснено тим, що на новому місці все одно потрібні керівні працівники.

Операція з депортації почалася рано вранці 18 травня 1944 року і закінчилася о 16-й годині 20 травня. Депортованим давали від кількох хвилин до півгодини на збори, після чого їх на вантажівках транспортували до залізничних станцій. Звідти ешелони з ними відправляли до місць заслання. За спогадами очевидців, тих, хто чинив опір або не міг іти, часто розстрілювали на місці. Дорогою вигнанців годували рідко, а у деяких ешелонах вони отримали їжу вперше і востаннє на другому тижні шляху. Померлих ховали нашвидкуруч поруч із залізничними коліями, або просто викидали з вагонів.

У телеграмі НКВС на ім’я Сталіна йшлося про те, що було виселено 183 155 осіб (без урахування військових Червоної Армії, яких відправили на спецпоселення після демобілізації 1945 року). За офіційними даними, в дорозі загинула 191 людина. Більшу частину було виселено до Узбекистану та прилеглі райони Казахстану і Таджикистану, невеликі групи було відправлено в Марійську АРСР, в Костромську область. Значну частину кримських татар передали “для трудового використання” на шахтах, заводах і будівництвах, де більшість з них не мали елементарних умов для життя і праці.
Справжні людські втрати під час перевезення кримських татар на схід могли бути набагато більшими. До 45 тисяч переселенців померли в місцях заслання від голоду і хвороб протягом перших двох років. Аж до 1956 року кримські татари мали статус спецпереселенців, що означав різні обмеження в правах, зокрема заборону на самовільний (без письмового дозволу спецкомендатури) перетин кордону спецпоселення і кримінальне покарання за його порушення.

Депортовані кримські татари у Молотовській (Пермській) області. 1948 рік. Фото з відкритих джерел

Після депортації у Криму перейменували всі (за винятком Бахчисарая, Джанкоя, Ішуні, Саків і Судака) поселення, назви яких мали кримськотатарське походження.
На відміну від деяких інших депортованих народів, що повернулися на батьківщину під час хрущовської “відлиги”, кримських татар позбавили цього права надовго. Лише 14 листопада 1989 року Верховна Рада СРСР прийняла декларацію, в якій засудила депортацію кримських татар, визнала її незаконною і злочинною. Почалося масове повернення кримських татар на Батьківщину. Нині у Криму їх щонайменше 230 – 250 тисяч, а це становить понад 10 % населення півострова.

У наш час російська окупаційна влада продовжує репресивну політику щодо кримських татар. 2016 року Меджліс кримськотатарського народу був безпідставно визнаний екстремістською організацією. Його діяльність заборонили на території Криму та Росії. Незважаючи на те, що Міжнародний суд ООН у Гаазі своїм рішенням від 19 квітня 2017 року зобов’язав Росію утриматися від обмежень кримських татар у представництві своїх інтересів та відновити Меджліс, керівництво Росії під різними приводами не виконує це рішення.

Україна і світ пам’ятають трагічні сторінки історії кримськотатарського народу. Від 2014 року у нашій країні 18 травня відзначають День боротьби за права кримськотатарського народу. 12 листопада 2015 року Верховна Рада України визнала депортацію з Криму геноцидом і проголосила 18 травня Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Масова депортація кримських татар була злочинною акцією, коли покарання за співпрацю з окупантами окремих представників народу було накладено на весь народ – навіть на тих, хто самовіддано боровся з нацизмом у лавах Червоної Армії і зробив свій внесок у Перемогу.