Рабство – спосіб за невідповідну оплату (зазвичай узагалі безоплатно) зусиль іншого здійснити щось, щоб отримати якийсь матеріальний або ментальний надприбуток. Не тому, що ти його – надприбутку гідний, а просто тому, що ти маєш владу так учинити.

Доки існує людська воля, існує той, хто намагатиметься завдяки власній волі її поработити – чужу, сторонню. Щоб, проігнорувавши ближнього, поставити його в позицію – на рабське служіння інтересам власним. Така природа людини. І з цим нічого не вдієш. Від моменту звільнення з рабства сатани людства Ісусом Христом минуло майже 2000 років. І все ж ми досі не здатні позбавити нашу розквітлу гіперсучасну цивілізацію колись негативних конотацій слова “рабство”. Час рвати кайдани ніколи не минає. Щодня у світі відбувається який-небудь – навмисний чи мимовільний – акт закабалення тієї чи іншої людської особи, спроба впливу на її недоторканне приватне право. “Нетлінний” образ Спартака – чи не єдиного з відомих у минулому раба, що постав проти тиранії, і досі актуальний. У принципі, історія рабства є наслідком зіткнень саме з іноземними інтервентами. Саме так у стародавньому світі одні ставали рабами інших. Полонивши під час військової агресії чи конфлікту.

Міжнародний день боротьби за скасування рабства відзначається щорічно 2 грудня, відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН A/RES/317(IV). Дата обрана не випадково, саме 2 грудня 1949 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами. Заходи Міжнародного дня боротьби за скасування рабства проходять в першій декаді грудня. Дата встановлена на честь дня прийняття відповідної Конвенції в 1949 році. Метою цього заходу є викорінення сучасних форм рабства. У цей День давайте згадаємо уроки історії і зробимо все, щоб допомогти людям, які перебувають у рабстві.

За даними Організації Об’єднаних націй, у світі ціла “україна” рабів: понад 46 мільйонів чоловік. 25% сучасних невільників – це діти. Сучасні раби рідко веслують на галерах чи працюють на бавовняних плантаціях. Раби – це також люди, які були загнані зокрема й у сексуальне рабство. Тобто більшість повій – рабині за визначенням, а прикметник “сексуальні” лише дещо зменшує відтінок загального негативу цього явища. До категорії раба входять усі, хто працює з примусу, за борги або проти своєї волі. До рабів відносяться всі ті, хто народився в неволі. Практично, не буде перебільшенням зазначити, що всі ті мільйони гастарбайтерів-заробітчан, що їздять в РФ (нині – переважно з окупованого Донбасу) є неофіційними рабами. Моя сусідка на початку 2010-х потрапила в справжнє рабство: на заробітках на Вороніжчині у неї під час збору врожаю яблук відібрали паспорт, поселили в неопалювальних сараях. Її вдалося повернути додому тільки завдяки Інтерполу.

Лише офіційно в сучасному рабстві поневіряються кілька десятків мільйонів громадян. Із них 55% становлять дівчатка та жінки, решта – чоловіки та хлопчики. Близько двох десятків мільйонів жертв примусової праці перебувають у приватному секторі, близько двох мільйонів експлуатуються державними або повстанськими угрупованнями.

Сучасний світ не є “оригінальним”. Рабська праця використовується в будівництві та промисловості, риболовецькій галузі та сільському господарстві. Раби досі використовуються зловмисниками як домашня прислуга. Така примусова праця приносить зловмисникам 150 мільярдів доларів на рік. Шлюб проти власної волі також підпадає під критерії рабства, і цей показник складає більше 15 мільйонів людей. Найбільше сучасне рабство в Африці, Азії та країнах Тихоокеанського регіону. Зокрема в Камбоджі, Північній Кореї, Узбекистані, Індії та Катарі.

Процеси скасування рабства без широкого міжнародного розголосу, схоже, мають тенденцію повертатися назад. У випадку з рабством як досить тотальним явищем для західної цивілізації був і залишається на всі часи Вільям Вільберфорс: чоловік, що з юності мріяв про скасування рабства на планеті, і який, помираючи, таки дочекався відповідного рішення від британського парламенту та королеви.

У жовтні 1784 року Вільям Вілберфорс вирушив у турне Європою, яке змінило все його життя і зрештою всю майбутню кар’єру. Саме тоді, після повернення до Англії, почалося духовне перетворення Вілберфорса. Він почав рано вставати, щоб читати Біблію і молитися, пройшов євангельські перетворення, шкодуючи про своє минуле життя та отримавши від Бога дозвіл на майбутнє буття й служіння Богу. Внутрішньо 25-річний Вільям потерпав через муки сумління та безжальну самокритику, жорстко засуджуючи себе за даремно витрачені час, за марнославство, за ґанж у його відносинах із іншими людьми.

Саме тоді його діяльність в парламенті отримала новий напрямок: Вілберфорс почав виступати за пом’якшення покарань для злочинців, а незабаром очолив рух за скасування работоргівлі. Він став широко знаний завдяки своїй історичній промові, яку виголосив у Палаті громад 12 травня 1789 року. Вілберфорс був переконаний у важливості релігії, моральності й освіти. І зазначав, що саме ці три кити вимагають від цивілізованої людини негайно прийняти рішення про скасування рабства. І що жодні прибутки від работоргівлі не здатні вгамувати відчуття сорому через це огидне заняття. Вільям доводив, що коли наші співвітчизники за продаж людей отримують блага, то це не є добром, але накладає прокляття на всю націю, на геть усю світову цивілізацію. Головною думкою спічу було цілковите скасування работоргівлі. Тоді ж було скликано парламентський Комітет за скасування работоргівлі, до якого увійшли переважно “євангелічні англікани”. Упродовж кількох десятиріч цю парламентську кампанію проти британської работоргівлі очолював саме Вілберфорс.

Сер Вільям Вілберфорс раз за разом доводив у Палаті громад одне й те саме. 18 квітня 1791-го він зазначав: “Не давайте надії вмерти, бо наша справа славна, і незабаром наші зусилля увінчає успіх. Ми вже здобули одну перемогу. Ми здобули її для тих небожів, що визнаємо їхню людську природу, в якій їм на час було відмовлено. І це перші плоди наших зусиль. Давайте наполегливо працювати, і наша перемога буде повна. Ми ніколи, ніколи не припинимо своїх зусиль. Допоки не зітремо цієї ганьби з християнського ймення. Допоки не звільнимося від тягаря провини, під яким зараз згинаємося. Допоки не покладемо край усім слідам цієї жорстокої торгівлі, через яку майбутні покоління, озираючись на історію нашого освіченого сторіччя, не зможуть повірити, що саме вона так довго знеславлювала нашу країну”.

У британському парламенті Вільям Вілберфорс відстоював свою точку зору впродовж двох десятиріч, перш ніж йому таки вдалося переконати співвітчизників, що саме поняття “рабства” – ганьба для людської особистості. Щоосені, починаючи з 1787 року і до 1807-го, Вільям вносив у парламент пропозицію скасувати рабство, і та щоразу зазнавала поразки – аж доки не перемогла. Саме діяльність Вільяма Вілберфорса призвела до того, що 25 березня 1807 року закон про заборону работоргівлі таки набув чинності. Закон цей, утім, скасував работоргівлю, але не рабство, яке проіснувало в Британії аж до смерті Вільяма Вілберфорса, до 1833 року. Тобто минуло ще 26 осеней, доки депутати Великої Британії сказали “ні” й рабству.

Лорд Вільям Вілберфорс, експрем’єр-міністр Великобританії, чоловік, що став парламетарем у 21 рік, помер тільки через три дні після слухань у переконанні в проходженні закону про скасування рабства через парламент. Сталося це 29 липня 1833 року. Лорд Вільям Вілберфорс був похований у Вестмінстерському абатстві, поруч зі своїм другом та однодумцем з аболіціонізму Вільямом Піттом.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram