Спалахнула вогняна квітка

''Кістяк з Чорнобиля'' Антіна Мухарського – містична казка для дорослих. Фото: ukrideabook.com.ua
''Кістяк з Чорнобиля'' Антіна Мухарського – містична казка для дорослих. Фото: ukrideabook.com.ua

Влітку Антін Мухарський подарував мені книжку. Підписав так: “Ярославу Карпцю! Перший примірник з якого Антін Мухарський читав на презентації цієї книги у Чорнобиль хабі. 13.08.2019”. І величезний підпис із різними закарлючками. На цій же сторінці зелений скелет із соломою на голові дарує мені та всім читачам квіточку, на шиї в нього звисає жовтий медальйон із знаком радіаційної небезпеки. Свіженьке видання отримав за найкраще питання автору.

Антін Мухарський дуже артистичний і драйвовий письменник, усю презентацію я сидів і слухав його буквально з відкритим ротом. Представлення нового видання відбулося в новій локації. Це місце на Подолі (вулиця Андріївський узвіз, 11), воно закрите від зовнішнього світу, і створене для тих, хто шукає тишу та спокій від міської суєти. А ще для людей, яким болить Чорнобиль, Чорна біль трагедії на АЕС, яка перевернула з ніг на голову життя мільйонів українців.

Під зручним навісом, з келихом вина та приємним смаком голландського сиру в роті слухав захопливу розповідь Антіна Мухарського, книжка якого щедро ілюстрована прекрасними малюнками. Малюнки до видання зробила Поліна Трофімова. Сказати, що це чудові й талановиті малюнки, це не сказати нічого. Місцями забуваєш, що читаєш прозовий текст, на думку спадає, що це комікс із мутантами й перевертнями (так і хочеться взяти фломастер і все розмалювати), які населили Перунів хутір.

Саме так називається локація, де живуть Кістяк Кость зі своїми друзями. Цей вигаданий хутір розкинувся на лівому березі річки Прип’ять, з якої відкривається краєвид на Чорнобильську АЕС, став-охолоджувач та спорожніле містечко після аварії (у творі Антін Мухарський поетично називає це спалахом вогняної квітки).

На другій-третій сторінках намальовані дуже докладні мапи різних територій і споруд, Перунового хутора, зокрема. А ще мінімалістичні малюнки ЧАЕС, міста-привида Прип’яті з головною площею, домом культури “Енергетик”, готелем “Полісся” та чортовим колесом у парку розваг. Не оминула своєю увагою художниця зображення меморіал героям-ліквідаторам, дуже зримо намалювала антени горизонтальної радіолокаційної станції “Дуга-1” та секретне військове містечко Чорнобиль-2. Не забула мисткиня і про гігантських сомів у ставку біля ЧАЕС.

Дуже колоритно змальовує й химерно представляє автор своїх героїв містичної казки для дорослих дітей. Цікаво, що кожен із персонажів цієї фантастичної книги ілюструє тенденцію в сучасному соціумі, до якої котиться цей божевільний світ. І не завжди ця спрямованість є прогресивною, та те, що вона розфарбовує нашу дійсність, робить її яскравою – у цьому сумнівів нема. До честі Антіна Мухарського як письменника, усі його характери різні, унікальні, нетипові, неординарні, зустріти щось схоже в сучасній українській літературі вкрай важко.

І першим монстром-мутантом, який з’являється на сторінках книжки, є хріновий огірок. Виріс він на радіаційному городі Костя, гігантський синій хрін, схожий на огірок. У синього огіркоподібного хрона є ручки, ніжки й пишний хвіст, що світиться вночі веселкою. В силу безстатевості цього явища посткатастрофічної дійсності Кость назвав його Педро-Кончітто, бо він не чоловік, бо вона не жінка, просто воно. “Я зватимусь Педро-Кончітто, – авторитетно заявив гість. – Бо я – воно. У недалекому майбутньому такими будуть усі”, – наголошує воно у своїй промові. Воно в книжці постулює себе агендером, пацифістом, соціалістом, обстоює ідеї рівності й однаковості всіх.

“…Держави, нації, мови, релігії, статеві ознаки, словом, все, що розділяє людей, треба відмінити. Бо через це починалися всі війни на Землі. Адже всі ми однакові…”.

Бабуся Костя – це суміш різних філософій та релігійних переконань. Після закінчення улюбленого серіалу баби Гані, коли Ескобар застрелив Педро, вона вирішила, що і їй пора вже йти у засвіти. Сліпа Ганя була традиціоналісткою і консерваторкою, перед смертю вдягнулася у вишиту сорочку. Незряча віщунка вірила в реінкарнацію:

“Не треба боятися смерті, бо смерть – це лише нове життя. Весь світ – це ми. А світ ніколи не вмирає. Отже, не вмирають наші душі. Просто час від часу вони змінюють свій прихисток, переселяючись в іншу людину, кота, рибу чи дерево”.

Стара послідовна зоозахисниця та шевченкофілка, християнка та націоналістка, іконошанувальниця: “Бережіть природу, ніколи нікого не вбивайте, особливо тварин. Бо я свого часу трохи грішила <…> Ну не люблю москалів, що поробиш <…> Тому йду, але лишаю вас на сторожі цієї землі. Любіть і шануйте одне одного. Не кидайте друзів у біді. Ікони в хаті пильнуйте, бо в них ваша сила та оберіг. Ну і мене час від часу згадуйте незлим тихим словом”. Після смерті стара перекинулась на муху, і ще не раз ставала у пригоді для героїв книжки.

У книжці “Кістяк з Чорнобиля” один із найкумедніших і найсмішніших персонажів є восьминогий кабан з особливими потребами Лесик-Стасик. Саме про нього Антін Мухарський зачитував главу з книжки на презентації. “…Кабан – не кабан, бик – не бик. Разів у п’ять більший за звичайного лісового вепра, в якого зі спини стирчали чотири роги. Хоча, якщо придивитися, то роги – були ноги. А ще дві морди зрослися одна з одною загривками і чотири хижих ока, і дві пащеки із закрученими іклами дихали люттю”.

Особливі потреби Лесика-Стасика полягали в тому, що він їв не кабанячу їжу, – горіхи, там, яблука, груші, бульбу чи цибулю, – а системно пожирав асфальт на дорогах України. “Спершу взявся за Прикарпаття. Потім, щоб його не спіймали, подався на Полтавщину. Руйнував дороги на Черкащині, Волині, Харківщині й Одещині. А одного разу так захопився, що за рік повністю зжер дорогу Кривий Ріг-Миколаїв, перетворивши сто сорок кілометрів траси державного значення на суцільні вирви та калабані”. “Тож, коли іноземні гості запитають у вас: хто винен у тому, що в Україні погані дороги, обшарпані будинки, похилені паркани і купи сміття – валіть усе на Лесика-Стасика, бо він у нас тварина добра і незлостива”. А ще Лесик-Стасик любить розказувати анекдоти. Цей образ для мене символізує анархічну українську природу, одвічну українську інфантильність, яка вміщується у сакраментальній фразі: “Моя хата з краю, я нічого не знаю”.

Можна ще довго розказувати про героїв казки Антіна Мухарського, про Чупакабру, крокодила Гєну та інших не менш колоритних персонажів. Сюжет книжки обертається навколо двох хлопчиків, які шукають своїх батьків, і чи знайдуть вони своїх улюблених татів, це вже можна дізнатися самостійно.

Книжка Мухарського ще раз оповідає нам про трагедію на Чорнобильській АЕС у містично-казковому ключі, означує межі нашого сприйняття цієї катастрофи очима героїв вигаданого Перунового хутора, показує, якою може бути рецепція Чорнобиля і до яких наслідків вона може призвести, мутуючи і трансформуючи дійсність до невпізнаваної невпізнаності.