Є люди, які розвінчують міфи про меншовартість всього українського і обстоюють наш український інтерес. Були такі й у недалекому минулому, чиї праці сьогодні стали предметом досліджень і просто настільної лектури. Це Соломія Павличко (1958 – 1999). Жінка, з якою сьогодні асоціюються український модерн і модернізм.

Соломія (Соля, Солоха, Соль, Сонце, як її пізніше називали) народилася 15 грудня 1958 р. у Львові, у родині знаменитого поета й перекладача Дмитра Павличка та Богдани Павличко; згодом народилася ще сестра Роксолана (Лана), яка стала іспаністкою. Місце народження Соломії символічне: овіяне неповторною історією Місто Лева призвичаювало до європейськості всіх, хто там бував.

Тому доречними є слова Леся Танюка: “Вихована в родині високої поетичної культури, вона [Соломія Павличко. – О. С.] мала сміливість вступати в полеміку з традиційними поглядами на мистецький поступ і на сьогоднішні художні цінності; її вабило непізнане. Постійною рисою її творчості було бажання вивести літературу та літературознавчий аналіз на філософську площину, глянути на мистецьку Європу очима європейської українки, змакетувати завтрашній день літератури”. Стрілець за гороскопом, енергійна Соломія бажала розірвати закаменіле. Соломія поетесою не стала, натомість дуже тонко відчувала поезію.

Як не дивно, Соломія, яка з дитинства блискуче знала англійську мову, спочатку не бажала вступити на романо-германський факультет, її вабило сходознавство. Проте вона послухалася поради батька й стала світилом американістики та літературознавцем-англістом. Вона перекладе “Коханця леді Чатерлей” Д. Лоуренса (випередивши російський переклад), твори Вільяма Ґолдінґа (роман-попередження “Володар мух”), Марка Твена, Ернеста Гемінґвея. Але до цього вона дослідить постать Байрона, американський романтизм: Ралфа Волдо Емерсона, Волта Вітмена – і майже тоді невідому геніальну поетесу Емілі Дікінсон (1830 – 1886), яка рівнем своїх творів перевершила її увінчаного лаврами колегу Генрі Лонґфелло.

Кандидатська дисертація 1987 р. звалася “Філософська поезія американського романтизму” та була новим словом у науці. Що зближувало Соломію Павличко з “амгерстською черницею” Емілі Дікінсон (теж Стрільцем!)? Цілеспрямованість, внутрішня сила, потяг до європейських знань, екзотична фантазія та бажання занурити до океану мушлю „села”. Адже й пуританська Нова Англія, і Україна сприймалися в різний час як село – і не більше. Ще одна риса – це самотність. За кордоном і міс Дікінсон, і пані Павличко не склали б собі ціни (Едмонтон, Бостон, Гарвард – усі Штати, де викладала С. Павличко; англійські прерафаеліти, які були емпірично близькі “черниці”), але рідна земля їх не розуміла. “Блаженство – в повноті своїй – Сите – немов Скорбота”, – перекладала С. Павличко.

У 1990 – 1991 рр., коли визначалося, бути чи не бути Незалежності України, Соломія вирішила видати книжку перекладів Е. Дікінсон. Із однієї книжки розрісся задум, і виникло найавторитетніше видання “Основи”, яке зараз носить ім’я Соломії Павличко. Твори Платона, Мопассана, Блаженного Августина… Усе це нарешті можна було прочитати українською мовою в перекладі справжніх фахівців. У 2000-х рр. вийшла низка посмертно зібраних праць самої С. Павличко.

Слід зазначити про її докторську дисертацію “Дискурс модернізму в українській літературі” (1995), яка досі декого шокує та незрозуміла, Соломії закидали гальмування, приниження рідної літератури, проте насправді авторка просто висвітлила нюанси психоаналізу – традицій навіть не Зиґмунда Фройда, а львів’янина Степана Балея, про що згадає С. Павличко в шевченкознавчих студіях. Завдяки цій праці українську літературу полюбили й ті, хто був далеким од рідного слова чи упередженим проти вітчизняної науки. Найкращий опір, найкращий доказ – культура.

Любов до психоаналізу зблизила Соломію Павличко і Нілу Зборовську (1962 – 2011) – психоаналітика, літературознавця. За життя й після смерті дослідниці Ніла Вікторівна не вимагала уваги до себе як подруга і колега Соломії, а скромно й наполегливо писала свої книги, працюючи у потрібному векторі, віддаючи данину пам’яті тої, з якою як рівня знайшла спільну інтелектуальну мову.

Як публіцист Соломія Павличко стала відома завдяки “Листам з Києва” (1990 – 1991 рр.), англомовним статтям про фемінізм і жіночу політику в Україні, інтерв’ю на українському та зарубіжному ТБ. Гарний стиль і оригінальний тип мислення відзначали навіть носії англійської мови – отже, уже не треба було доводити, що Україна на рівних з іншими країнами.

Лебединим співом Соломії стало незавершене дослідження “Націоналізм, сексуальність, орієнталізм. Складний світ Агатангела Кримського”. Це була данина її несправдженій мрії стати сходознавцем. Дослідниця бажала зламати облудний стереотип: пани гноблять кріпаків, Леся Українка була “другом робітників” і таке інше. Довести автентичність і давню історію України, її складність і оригінальність було метою С. Павличко. Уміння подивитися на літературу “незашореним поглядом”. Справжній розвиток української літератури Соломія бачила в модернізмі, а компаративний аналіз англомовного та українського світів їй дуже придавався. Але боляче знати, що Соломія Павличко трагічно загинула 31 грудня 1999 р. – якраз на новий, 2000 рік.

У працях Соломії Павличко кожний знайде для себе те, що хоче. Літературу в оригіналі. Нові, відкриті для України, імена. Відчуття поезії. Європейський рівень. Принциповість, енергійність, причетність до культурних подій України. Факти, факти, і факти, бо трагедія нації – від незнання. І – українотворення. Доведення іншим права України бути собою.

Не загуби миру: уроки від сина спокою

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram