Знайома актриса Ніка Зарукацька запросила мене на театральну прем’єру. У центрі мистецтв “Нового українського театру” ставили нову п’єсу. Вже втретє. Зізнаюсь чесно, навіть не знав до кінця, на яку виставу йду. Коли в театрі проглянув афішу, усміхнувся. Теплі спогади з дитинства нахлинули, пам’яттю повернувся в школу і її веселі будні. Мова про “Собачий вальс”. Легка й проста мелодія, п’єса невідомого автора лунала з екранів телевізорів і не тільки. В мультиках, фільмах, серіалах, ба й навіть радіопередачах минулих років – це прямо-таки хіт. “Собачий вальс”, до речі, у зарубіжних країнах називають по-різному. У Німеччині його кличуть “блошиним вальсом”, голландці іменують “блошиним маршем”. Ще більш екстравагантно цю мелодію обізвали фіни – “котяча полька”. Угорці пішли ще далі: у них наш звичний “Собачий вальс”, як ви гадаєте називається? Ніколи не здогадаєтесь… ослиним маршем. У кожній назві фігурує тварина, яка була більш або менш до вподоби тому чи іншому народу.

Менше з тим, наш вальс собаки для нас найрідніший. Грати цей вальс можна навчити будь-якого школяра, ця мелодія закарбовується надовго, а коли виринає в мас-медіа, хтось награє її, наспівує або відбарабанює по столі, з’являється відчуття легкості, грайливості та веселий настрій. Словом, ще до початку був заінтригований на всі сто відсотків. Стало цікаво, що ж мені запропонують режисери, актори, постановники? Уже в театральному фойє можна було зустріти мовчазного актора спектаклю. Притулився він у куточку, неподалік входу на сцену. В його чорній мисці далеко не молоко чи вода, не кусень сала, шматочок ковбаси або хліба. У посудині дзвеніли дрібні гроші, які туди кидали гості театру. Лежали й паперові гривні, небагато. А він усміхнений талісман заходу з вічною посмішкою і висолопленим язиком зустрічав вечірніх прибульців і по-мовчазному дарував позитивні собачі емоції. На медитативний лад усіх налаштовували рибки в акваріумі, маленькі та дуже заспокійливі. Залізний лицар – співучасник додійства, всього того, що далі відбуватиметься за занавіскою. Залізний чоловік охороняє театр, він страж порядку на цьому дійстві. Майже, як Security. У нього є вагомий аргумент на користь свого стражництва – довжелезний спис. Його тулуб повернутий до входу на сцену, він начебто припрошує усіх зайти у цей храм дійства й творення мистецтва. Ще лицар направляє погляд на стіну, де замість грамот і нагород, як це часто буває в офісах та тренінгових центрах, висять афіші всіх спектаклів Центру мистецтв. Одною з них вже став “Собачий вальс”.

Читайте також: Людина – друг собаки, але дружба іноді проходить через випробування

На афіші також все інтригує глядача. Сумний чоловічок з жалем і болем дивиться на кістку. Не собака, а чоловік?! Як це? Собака і людина, людина і собака, людино-собака, собако-людина. Моє філологічне мислення дає фідбек: комівояжер-комашка Ґреґор Замза. Повільне перетворення людини на тварину. Нікому не потрібну, не помітну, не цікаву, не затребувану, не життєздатну, не функціональну. Щось подібне спостерігав із центральним персонажем п’єси “Собачий вальс”, якого за сюжетом підібрав політик-бізнесмен. Для збоченої розваги багатія головний герой – молодий хлопчина вдає із себе собаку. Дія вистави відбувається в котеджі. Людино-собаку доглядають двоє кухарка Танюха, вона ж Наталя Заруцька та водій хазяїна Андрюха (Олексій Власенко). Життя цієї парочки перетворюється на пекло. Як казав Жан-Поль Сартр, “пекло – це інші”. Інший у всіх розуміннях пес тільки показує ницість людських натур, їхню нікчемність та тваринність. Тільки подивіться на поводження на сцені водія. Андрюха при кожній нагоді чіпляється до кухарки, задирає поділ її спідниці. Тут Андрій важливий антипод собако-людини; його людська подоба втрачається, інстинкти беруть угору і він, не помічаючи цього, стає твариноподібним. Власне, нічого нового немає під сонцем. Люди їли, пили, розмножувалися завжди. Себто були тваринами. Та, як казав Сократ, я їм для того, щоб жити, а не для того, щоб їсти. На сцені ми бачимо найгіршу копію себе самих, вистава, немов опромінює нас рентгеном й ми бачимо які ми є насправді. В усьому потрібен баланс і рівновага, саме її шукає режисер вистави Віталій Кіно і показує через героїв спектаклю, які ми є, якими маємо бути. “Собачий вальс” про нас із вами. Наших близьких, вчинки яких нам безпечніше не помічати. Вистава і про тих, хто обманює нас щодня з екранів телевізора. Про тих, в чиїй присутності нам краще мовчати. Спектакль про людей, від яких залежимо в житті… І що найважливіше – про тих, на кого ми самі можемо одного дня перетворитися… Ця п’єса написана українським драматургом Юрієм Васюком. Її назва “Собака”. За цим твором і була створена вистава. До речі, 2019 року на Міжнародному літературному конкурсі “Коронація слова” посіла перше місце в номінації “Драматургія”.