Сьогодні Верховна Рада скасувала так званий “Закон Савченко”. Нагадаю, 5 листопада 2015 року народні депутати України Надія Савченко, Андрій Кожем’якін, Іван Крулько, Микола Паламарчук, Леонід Ємець та Олег Осуховський зареєстрували у Верховній Раді України законопроект № 3413 “Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання)”.

Саме так називався цей Закон. “Законом Савченко” його назвали для простоти і тому, що сама Надія тоді перебувала у в’язниці в Росії. Крім свого імені, до законопроекту жодного дотику не мала – будьмо справедливі у цьому питанні. Це був просто вдалий піар-хід її колег з “Батьківщини”.

Вдалий як тоді, коли Савченко була “героєм нації” – адже слугував її популяризації та зайвим інформаційним приводом. Вдалим цей піар-хід виявився і тоді, коли Надію (та ж сама “Батьківщина”, до речі) стали всіляко розвінчувати і дискредитувати – адже Закон, в результаті дії якого на волю достроково вийшло майже дев’ять тисяч в’язнів, став однією з причин спалаху злочинності в Україні. Як свідчить статистика, з цих людей понад 900 повторно скоїли злочини, серед яких і важкі. Зокрема, 27 убивств, 12 зґвалтувань, 670 крадіжок.

Коротко, суть Закону полягала втому, що засудженим при обрахуванні строків ув’язнення термін перебування у слідчому ізоляторі рахувався “день за два”. Якщо зовсім просто – людина, котра провела у СІЗО рік і отримала вирок у вигляді позбавленні волі на два роки, виходить на волю негайно. Закон був контраверсійним вже на момент прийняття. Ще більший шквал критики він викликав за час своєї дії. За “Законом Савченко” на волю вийшли, наприклад, депутат Лозинський та суддя-колядник Зварич. Перший був засуджений у 2011 році до 15 років позбавлення волі за вбивство. Після низки судово-юридичних перипетій, не останню роль у його звільненні в 2016 році відіграв і одіозний закон. Зварич у 2011 році “отримав” 10 років. Вийшов на свободу також у 2016-му.

Неоднозначні дострокові звільнення явно одіозних фігур та сплеск злочинності наклались на ріст негативу щодо самої Савченко. Хоча, нагадаю, вона до цього Закону мала лише дотичне відношення. Та й мотиви його прийняття були досить благородні – адже законодавець мотивував своє рішення серед іншого, жахливими умовами утримання підслідних у СІЗО. А вони, ці умови, таки дійсно жахливі.

Хоча значна частина юристів ще на момент ухвалення Закону виступала проти. Адже нівелюється рівність усіх перед законом. Виходить так, що люди з однаковими строками покарання фактично діляться на категорії – одні з них “сидять” повний строк, інші – менший. Також виникає корупційна складова – всім зрозуміло, що два роки не чотири. Власне, нюансів багато. Але головний – дійсно порушується принцип справедливості і рівності всіх перед законом. (Хай він в Україні й не діє в повному обсязі, це всі розуміють, але навіщо закріплювати цю нерівність законодавчо?).

Аргумент про нелюдські умови тримання у слідчих ізоляторах юристи відкидають. Не тому, що представники професії такі вже садисти. Просто практикуючі юристи прекрасно знають дійсний стан речей – не всі СІЗО такі вже жахливі (хоча це не курорт, ясна річ). І, найголовніше, за наявності коштів умови перебування у місцях попереднього ув’язнення можна суттєво полегшити, це теж секрет Полішинеля.

Юристи вже давно говорять про інше – про жорстке обмеження строків слідства і граничного терміну тримання підозрюваного чи обвинуваченого під вартою. Бо з прийняттям нового кримінально-процесуального кодексу у 2012 році, у становищі цієї категорії осіб нічого, фактично, не змінилось. Якщо у КПК радянського зразка існувала норма про “відравлення справи на дослідування”, що дозволяла вести слідство практично вічно і викликала справедливу критику криміналістів та правозахисників, то у КПК українському її змінила норма про відправлення справи на “новий розгляд”, що дозволяє нерадивим чи зацікавленим правоохоронцям так само тримати людину під вартою практично необмежений час.

Для людей, далеких від кримінального процесу і юридичних тонкощів, поясню простими словами. Процедуру розслідування кримінальної справи досить жорстко регламентує кримінально-процесуальний кодекс. Завдання слідчого – зробити кримінальну справу такою, щоб вона “не розвалилася” в суді і його підслідний отримав обвинувальний вирок. Завдання суду (в теорії) – вивчити матеріали справи і прийняти справедливе і неупереджене рішення. На практиці трохи не так. Багато слідчих не просто нефахові, а просто тупі й безграмотні. Кримінальні справи у їх виконанні можуть слугувати посібником по абсурду. Суди, на жаль, досі несуть в своїй роботі радянський спадок – вони не є незалежними, вони працюють в одній “упряжці” з органами, що ведуть слідство та підтримують звинувачення. І, якщо справа починає “розвалюватися” в суді, її раніше відправляли на “дослідування”. До того слідчого, котрий її вів до цього. Ну, ви розумієте…

Норма про “дослідування” стала свого часу настільки одіозною, що її вимушені були прибрати з нової редакції КПК. Але ж у роботі ні слідчих органів, ні судових, нічого не змінилось – це “два крила одної птахи”. І суди стали відправляти справи, бездарно зліплені не менш бездарними слідчими на “повторний розгляд”. Що нічого у долі обвинуваченого не міняє. Хіба в гірший бік. Бо слідчому навряд сподобається, коли його підслідний, наприклад, почне на суді відмовлятись від попередньо даних свідчень. Ну, ви, зрозуміло, розумієте, про що я…

Таким чином, строптивого обвинуваченого або бідаку, у якого просто немає грошей на адвоката, можна тримати у СІЗО фактично безкінечно. Ось про це давно волають “гласом вопіющого” юристи. Але законодавець їх не чує. Юристи-практики (і це, до речі, не лише адвокати, а й діючі слідчі з правоохоронних органів – так, не дивуйтесь – там багато високопорядних та високопрофесійних людей) давно вже пропонують жорстко обмежити терміни як слідства загалом, так і терміни тримання підслідних під вартою. Простіше кажучи – не зумів ти нормально розслідувати справу, розвалюється вона в суді – ніяких “повторних розглядів”. Обвинувачений визнається невинуватим, справа закривається. Так само і зі строками розслідування і утриманням в СІЗО. Не вклався в термін – те ж саме: справу закрито. А потім вже треба розбиратись зі слідчими органами – чому так вийшло.

Повертаючись до “закону Савченко”, можна сказати, що його скасування є вірним рішенням. Бо треба не лікувати наслідки, а прибирати причини хвороби. У даному випадку суди повинні бути дійсно незалежними. А не “довіском” до правоохоронних органів. І громадяни повинні бути рівними перед законом, як те декларує Конституція.

А щодо умов утримання – так треба не зараховувати день одного пекла (СІЗО) за два в іншому (колонія). Треба приводити умови тримання там людей до людських, вибачте за тавтологію, норм. Бо, по-перше, – людина до вироку суду є невинуватою. У СІЗО більшість саме таких. А, по-друге, злочинець, який би злочин, навіть найжахливіший, не вчинив, не повинен додатково до законного свого покарання отримувати ще “додаток” у вигляді жахливих умов відбування покарання.

Бо жорстокість породжує лише жорстокість. І тюрма в українських умовах не виправляє. Вона породжує озлобленість і ненависть у суспільстві, де цього й так вистачає. Для злочинця повинно бути покаранням те, що визначив йому Закон. А не те, що очікує його в нинішніх СІЗО та таборах.

Бо, якщо ми йдемо в Європу і декларуємо її цінності, то серед них є і наступний принцип – краще відпустити дев’ятьох винних, ніж покарати одного невинуватого. А не навпаки, як це було в Радянському Союзі і є, на жаль, в Україні. І тоді ніякі “закони Савченко” не будуть потрібні. І всі знатимуть, що 15 років у Лозинського, наприклад, – це саме п’ятнадцять років, а не п’ять. І так само буде і у якогось тракториста з глухого села. Бо перед законом – всі рівні.

Dura lex, sed lex, як говорили давні римляни. Закон суворий, але – закон.

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]