У Києві на вулиці Сагайдачного, 18 зняли риштування з фасаду громадсько-житлового комплексу Saga City Space – і кияни ахнули – настільки різко ця будівля виділяється на тлі навколишньої історичної забудови. Проєкт будівлі, до речі, розробив харківський архітектор Олег Дроздов, якого кияни пам’ятають за його попереднім проєктом – Театром на Подолі (який прозвали “чорним кубом”).

Найчастіше нові об’єкти стають предметом гострої критики тільки тоді, коли вони будуються в центральній частині столиці. Наприклад, хмарочоси: житловий будинок на Кловському узвозі, 7 й офісні “Парус” з “Гуллівером” – не викликали б нарікань активістів і стали б справжньою окрасою, з’явися вони деінде в іншому місці. Зрозуміло, що будівлі, введені в експлуатацію, ніхто демонтувати не буде, утім, у багатьох активістів сверблять руки вчинити саме так.

Жодні архітектурно-будівельні рішення не повинні шкодити історичному середовищу. Однак хто вирішуватиме, що будувати, і чи хтось запитує мешканців міста і, що не менш важливо, професійних архітекторів і містобудівників?

Ще попередній витвір архітектора Дроздова, несприйнятий киянами фасад театру, розташованого на історичному Андріївському узвозі – яскраво розкрив архітектурно-містобудівну проблематику в Києві та змусив заговорити про те, що законодавча й процедурна схема архітектурно-будівельної сфери не відповідають потребам сучасного міста.

Недарма відкриття театру довелося відкласти одразу після презентації фасаду. Сучасний футуристичний стиль, як здалося тоді багатьом, не личить історичному Андріївському узвозу. Державна архітектурно-будівельна інспекція почала перевіряти будівництво на предмет відповідності будівельним нормам і законодавству, а в Київській міській держадміністрації створили робочу групу з чиновників і громадськості щодо врегулювання конфлікту. Зауважу, хоча спочатку причиною створення робочої групи був саме зовнішній вигляд театру, незабаром було прийнято рішення не розглядати естетичні питання, виходячи з того, що архітектор має право на власне бачення – замість цього теж вирішили вивчити відповідність будівельним нормам і законодавству. Державна архітектурно-будівельна інспекція зрештою видала театру сертифікат, що дозволив ввести будинок в експлуатацію.  

На місці міського голови Києва я би переконав народних депутатів у необхідності внести зміни до Законів “Про регулювання містобудівної діяльності” та “Про основи містобудування”, щоб повернути столиці повноваження, які були у неї до зміни законодавства в 2011 році.

Ще й нині доводиться чути: архітектурно-містобудівна рада Києва (в її складі 56 професіоналів, серед яких багато метрів архітектури) схвалила той або інший проєкт. Про це пишуть у ЗМІ мало не як про дозвіл на будівництво.

Раніше справді в обов’язковому порядку проходили громадські слухання, й автори проєктів повинні були детально доповісти про свої рішення, все показати, пояснити, і тим самим довести професіоналам, що їхні роботи не лише відповідають усім нормам, а й принесуть користь міському середовищу. Однак з 2011 року, відповідно до змін у законодавстві, йому залишили тільки рекомендаційні функції, а всю відповідальність переклали на совість архітекторів. Проєкти на розгляд містобудівної ради потрапляють тільки за бажанням замовників, які хочуть почути авторитетні поради та при необхідності скористатися ними.

Той самий проєкт будівлі Театру на Подолі в серпні 2015 року був представлений на засіданні архітектурно-містобудівної ради, і підсумком обговорення стали рекомендації змінити проєкт з урахуванням містобудівних обмежень і статусу території як пам’ятки історико-архітектурної та культурної спадщини. На цьому все й закінчилося: рекомендувати – це не зобов’язати.

Варто відродити повноцінну роботу архітектурно-містобудівної ради та відновити розгляд на її засіданнях проєктів об’єктів архітектури. Тільки в такий спосіб можна протистояти тиску інвесторів, які сьогодні безконтрольно (з боку громадян і професійної громадськості) проштовхують у чиновницьких кабінетах будь-які проєкти. До неї доцільно залучати рецензентів від Національної спілки архітекторів України, представників підрозділів КМДА та громадських організацій.

Окрім того, проєктування об’єктів архітектури необхідно здійснювати виключно на конкурсних засадах, як це відбувається у всіх європейських країнах. Оцінка конкурсних пропозицій повинна проводитися журі, причім відкрито, із залученням громадськості. Було б дуже сучасно й ефективно, якби проєктні пропозиції супроводжувалися відео та панорамами міського простору з новими об’єктами та наявною забудовою.

Професіонали зі свого боку могли б донести смисли й до жителів міста, пояснити їм їхні можливості, показати шляхи участі в міських процесах, наочно продемонструвати, як можна працювати з міським середовищем.

Певно, для постійної комунікації громадських слухань, які тривають обмежений час, недостатньо. У Лондоні та Берліні, наприклад, у меріях обладнані й завжди відкриті для відвідувачів зали з макетами цих міст і відеопрезентаціями нових проєктів, а до того ж із можливістю змінювати макети будівель і споруд. У Києві про таку відкритість годі й мріяти.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram