Йокаї народився у містечку Комаром 18 лютого 1825 року. Його літературне життя припало на визначальний період відродження угорської культури: він дружив із Ференцем Лістом, Шандором Петефі, художниками Міхаєм Зічі та Міхаєм Мункачі. Власне, у прозі Йокаї відіграв для Угорщини ту ж роль, що й Петефі в поезії, а Ліст – у музиці.

Чимало сторінок його творів присвячені Україні й українцям. Можу сміливо зарахувати Мора Йокаї до українофілів.

У романі “Дамокоші” розповідається про угорців, захоплених кримськими татарами в полон і вивезених до Криму, де бранців тримають доки їх викуплять із неволі. У “Жіночому волосі” йдеться про Хмельниччину та союз між кримцями та козаками у цьому повстанні. “Раб Єдікуля” оповідає про турецький полон Юрія Хмельницького. “Ахтіарський бранець” розповідає про перетворення маленького татарського поселення Ахтіар, населеного бідними дрібними торговцями, на місто Севастополь. Крим взагалі найбільше привертав увагу письменника з усіх регіонів нашої країни.

Українськими за змістом є також його твори “Кошовий отаман” і “Премудрий Соломон”, “У кожному домі власний звичай”, а в оповіданні “Маленьке непорозуміння” Тарас Бульба показаний реальною історичною особою.

Роман “Афанасія” можна назвати і біографічним, і авантюрним, і пригодницьким водночас, бо в ньому розповідається про Моріца Беньовського – людину, чиє життя було суцільною авантюрою, подільського шляхтича-конфедерата, реальну історичну постать, пов’язану з Угорщиною та Словаччиною, Польщею та Україною… і з Мадагаскаром, королем якого Беньовський ненадовго став у XVIII сторіччі. У столиці нинішнього незалежного Мадагаскару вулиця названа на його честь, але це окрема історія.

Одним із найбільших творів Йокаї став роман “Свобода під снігом”, де намішані до купи декабристи й народовольці, Пушкін і Запорізька Січ (у 1820-х роках). У романі можна знайти описи безкраїх українських степів, де замість людей частіше трапляються скитські баби, могутнього Дніпра з його порогами, найбільшим з яких є Ненаситець. З любов’ю описаний Київ (хоч автор у ньому не бував): “Багаторазово зруйнований і відроджений скитський Єрусалим з печерами, в яких мощі сарматських святих. Він здалеку здіймається позолоченими куполами, ніби все місто складалося із самих церков, з-поміж яких здіймалася величезна Лаврська дзвіниця”.

Крим, куди на відпочинок прямує цар Олександр I, Йокаї змальовує “квітучим раєм, де виноградні лози оповивають стовбури пальм, а літо триває довше, ніж зима в Росії”. Імператор і не підозрює, що за ним женеться заколотник Якушкін.

“Цар почувався так безтурботно серед цього доброго та щирого мусульманського народу, що годинами блукав пішки та їздив верхи прекрасними садами та лісами. Цар розлігся посеред квіткового поля в Ореанді й мовив: “Я б хотів провести тут решту свого життя!” Тривожних думок, меланхолії та жахіть тут не було: він позбувся їх так само, як і змовників”.

Якушкін намагався застрелити царя із засідки, коли той прогулюватиметься верхи у Кримських горах.

“Нарешті Якушкін дізнався, що цар їхатиме з Алупки на Шайтан-Мердвен. Сюди веде тільки один шлях, і долати його можна тільки верхи на коні; місцеві називають цей шлях “чортовими сходами”. Він заслуговує на таку назву, адже круто підіймається на гірський хребет, і де-не-де заходить у вузькі скелясті щілини”.

Та цареві щоразу в дивний спосіб вдається уникати пастки, тож у Криму замах здійснити не вдається, і Якушкіну доведеться попрямувати за монархом у Європу.

Українською мовою Мор Йокаї перекладений далеко не так повно, як того заслуговує. Найбільше перекладів припало на кінець 1950-х: романи “20 000 років під кригою”, “Жовта троянда”, “Сини людини з кам’яним серцем”. Перекладачами стали О. Баран, Іван Глинський, К. Бібіков, Володимир Гнатюк, Анатолій Кралицький, П. Кумановський, Олександр Маркуш, Іван Чендей, Андрій Ворон та Юлія Бушко (якій належить переклад найновішого українського видання письменника “Походеньки видатного авантюриста Ярослава Тергузка”).

Письменник називає українських кріпачок такими жіночіми іменами: Маліка, Теодора, Козима. На додачу в оповіданні “Амірані” є кріпачка-грузинка (в російського поміщика в Україні) Амірані, хоча в самій Грузії це ім’я – чоловіче. Оповідання присвячене поїздці Катерини II в Крим через Україну, “потьомкінським селам” і холуйство малоросійських феодалів перед імператрицею.

У творах Йокаї не використовується назва “малорос”, щоправда він не завжди розрізняв етноніми “українець” і “росіянин”. А от закарпатських українців він у романі “Сини Ракоці” називає рутенами. Ніби на помсту І. Чендей у перекладі “20 000 років під кригою” вживає щодо героя-оповідача слово “венгерець”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram