Яке уявлення про нашу націю можна скласти, якщо поляки інформацію про українців отримували б лише з екрану?

Два дуже відомі у нас, але діаметрально протилежні, приклади: фільм “Волинь” і телесеріал “Наші пані у Варшаві”. Про перший красномовно свідчить назва книжки, за якою написаний сценарій цієї стрічки – “Ненависть”; нічого, крім ненависті, фільм “Волинь” не викликає. Натомість телесеріал про українських заробітчанок у Польщі оптимістичніший і зображує наших співвітчизниць з певним пієтетом. Та в нас вже писали багато й про це. Сьогодні хотів би розповісти про свої суб’єктивні враження від менш відомих героїв-українців у польських кіно- і телевізійних стрічках, що нещодавно вийшли. І от до яких висновків можна дійти, повіривши в реальність побаченого на екрані.

Українці – суцільні зрадники. Двосерійний телевізійний фільм “Шпигуни Варшави” знято у 2013 році спільно британським BBC і польським каналом TVP-1 за романом Алана Ферста. Сміливий та імпозантний головний герой – наполовину француз, наполовину поляк – Жан-Франсуа Мерсьє працює у варшавській резидентурі Другого бюро генштабу (французької військової розвідки). Роль Мерсьє, до речі, виконав Доктор Хто з однойменного британського серіалу – Девід Тенант.

Головний герой допомагає полякам боротися з німецькими агентами. У фільмі всі, хто завербований ворожою розвідкою, або німці, або українці; етнічний поляк взагалі не здатен зрадити вітчизну.

За мемуарами Вальтера Шелленберга, – а очільник гітлерівської розвідки, безперечно, знав, про що пише, – польська розвідка наприкінці 1930-х знала про збройні сили та військово-промисловий комплекс Німеччини абсолютно все. Захоплені у Варшаві секретні архіви, свідчили про жахливий провал німецьких контррозвідників. Польська розвідка виявилася чи найефективнішою в Європі тих часів (про подвиг розвідника Сосновського “Український інтерес” вже писав тут). Утім, це не врятувало Польщу від поразки.

Отже, вересень 1939-го, німці на підступах до Варшави, допомоги від союзників годі чекати, а Польща приречена. Жан-Франсуа отримує завдання вивезти золотий запас держави з країни. Як і маршрут втечі уряду республіки, шлях “золотого ешелону” лежить до Румунії через Станіславське воєводство. Десь поблизу кордону, цілком у стилі штампованих вестернів, на поїзд нападають якісь дикі люди, вдягнені мало не в звірині шкури. У титрах нападники зазначені як “українські бандити”. Звісно, наш шляхетний напівфранцуз, пліч-о-пліч з героїчно відступаючими польськими солдатами, дає відсіч “українським бандитам”.

Серіал “Крук. Шепіт у темряві” вийшов на екрани польського Canal+ минулого року. У цьому психологічному і трохи містичному трилері дія відбувається у Білостоку та Підляському воєводстві, що межує з Білоруссю, а також має невелику українську меншину. Контрабандним ввезенням цигарок з Білорусі займається інтернаціональна банда з росіян і поляків. Білоруські бандити не показані, натомість є польські поліцейські з українськими прізвищами.

З українською тотожністю на Підляшші туго, і серіал напряму не називає когось українцями, але, персонажі мають прізвища Терещенко, Трофімчук, Тимошенко, Василюк. У однієї співробітниці поліції, яку вбив її корумпований поліцейський начальник, на могилі – православний хрест. Головною піснею саундтреку серіалу є колискова українською мовою, нехай і однією з її говірок, але точно не польською і не білоруською.

І вона відіграє свою специфічну роль: головний герой – поліцейський слідчий на прізвище Крук у дитинстві виховувався у Білостоку в сиротинці, де під “дахом” поліції – тоді, у 1980-х, ще міліції – педофіли влаштували такий собі “клуб” поціновувачів неповнолітніх хлопчиків. Один із них, приятель Крука, не витримавши наруги, заподіяв собі смерть, а сам головний герой, коли виріс і став успішним поліцейським слідчим, не позбувся психічної травми. Його відряджають боротися з контрабандою на східний кордон країни, але насправді – тут все пов’язано, і він вбиватиме демонів минулого. Тим паче йдеться про одних і тих же персонажів.

Читайте також: Як робиться телесеріал

Українці добре співають і мають гарні народні пісні. Фільм 2018 року “Холодна війна”. Сам фільм про боротьбу з космополітизмом і джазом у 1940-50-х – Сталін і поляків підтягнув до участі в цій кампанії. Зокрема є епізод із відбором народних виконавців для фольклорного ансамблю. Шукачі талантів слухають запис однієї пісні, яка не підходить для їхнього репертуару, хоча й викликає у всіх і захоплення, і заздрість: “Гарна пісня, шкода не наша”. Ідеться про відому лемківську “Під облачком явір похилений”.

Фільми й телесеріали, що знімаються в Польщі, не розповідають про унікальні досягнення українського інтелекту, глибину трагедії нашої історії, чи поступ у розбудові нації. Розповідати світу про нас – це наша справа, а не чиясь.