Наближається час, коли будуть оголошені лавреати Шевченківської премії. Із цієї нагоди в українській Вікіпедії стартував Місячник Шевченківської премії, мета якого – скласти повну базу даних про її лавреатів і номінації.

У наші дні така база даних особливо важлива – зі зміною політичного та культурного курсу нашої країни намагаємось усвідомити, кого з культурних діячів українці шанували в часи радянського панування, кого – у роки незалежності, і хто зможе претендувати на найпрестижнішу премію у майбутньому в умовах, коли більшість населення віддає перевагу цінностям споживання та розваг.

Отже, оглянемо, що встигла зафіксувати українська Вікіпедія. Почнемо з унікального інструменту – аналізу відвідуваності статей. Аналіз відвідуваності свідчить про інтерес публіки до того чи іншого діяча. Ось топ-10 лавреатів Шевченківської премії за останні три роки.

Цифри праворуч від стовпчиків означають, скільки разів за останні три роки стаття про того чи іншого лавреата була прочитана. Бачимо, що попереду письменники старшого покоління – Ліна Костенко, Василь Стус, Павло Тичина та Василь Симоненко. Потім співачка Ніна Матвієнко, і, ще двоє діячів, більше відомих як політики, причому діаметрально протилежні політики – В’ячеслав Чорновіл і Микита Хрущов. Усі вони отримали премію ще в минулому столітті.

Серед музикантів окрім Ніни Матвієнко популярними є естрадні співаки Назарій Яремчук (116 тис.) та Василь Зінкевич (57 тис.), за ними – композитори Мирослав Скорик (50 тис.) і Левко Ревуцький (37 тис.). Знову мусимо констатувати, що всі згадані митці отримали премію ще в минулому столітті.

Друга можливість – це окремі списки лавреатів премії у різних номінаціях. Такі списки вже добре розроблені для премії “Оскар”, а ось для Шевченківської поки що ведеться робота лише над музичною номінацією. Ось про неї ми й напишемо та представимо вашій увазі деякі цікавинки. Отже, чи знаєте ви що:

— Найщедрішими для музикантів були 1970-ті – 1990-ті роки, коли в один рік музикантам або музичним колективам могло дістатися до 4 шевченківських премій. А найменш щедрими – 2010-ті, коли музичну номінацію вручали лише одну, а в 2013 і 2015 роках не вручили жодної.

— Найбільше серед музикантів отримували премії співаки – понад 40. Більшість із них – це оперні співаки, і тільки наприкінці 1980-х премію отримували народні співачки (Р. Кириченко та Н. Матвієнко), а в 1990-х – естрадні співаки (В. Зінкевич, Т. Петриненко, Н. Яремчук).

— Почесне друге місце посідають композитори – усього 35, із них 3 – композиторки (Г. Гаврилець, Б. Фроляк і В. Польова), водночас останні дві композиторські премії були саме в композиторок.

— Двічі премію отримували вокальні гурти, обидва ж рази це були саме чоловічі акапельні гурти – “Явір” (1985) і “Пікардійська терція” (2008). Схоже цього разу нарешті буде неакапельний мішаний гурт.

— Двічі премію вдалося здобути виконавцям на струнних інструментах – це був струнний квартет імені Лисенка у 1977 (А. Баженов, Б. Скворцов, Ю. Холодов, Л. Краснощок) і скрипаль Богодар Которович у 1985, і один раз – тріо бандуристок (у 1975). А ось піаністам, духовикам і ударникам чомусь ніколи не щастило.

— 10 разів Шевченківську премію вручали за досягнення хорового колективу. Спочатку лавреатами ставали і колектив, і його художній керівник (вперше – Григорій Верьовка і хор, що носить його ім’я – у 1968). У 1981 щось переклинило й відзначили лише колектив, а про художніх керівників не згадали (так сталось із капелою “Думка”, яку тоді очолював Михайло Кречко та Черкаським народним хором, який очолював Євген Кухарець). А вже з 1982 року стали чинити навпаки – премію і звання лавреата отримував лише керівник колективу. Логіка членів комітету щодо цих випадків варта окремого дослідження.

— 6 разів Шевченківську премію вручали за оперні вистави – авторам, постановникам і виконавцям головних ролей. У радянські часи це були опери українських композиторів, написані за часів СРСР: “Арсенал” Г. Майбороди (1963), “Золотий обруч” Б. Лятошинського (1970) і “Богдан Хмельницький” К. Данькевича (1978), а також “Катерина Ізмайлова” Д. Шостаковича (1976), яка також ставилась українською мовою і в присутності автора. До церемонії вручення премії Д. Шостакович на жаль не дожив лише один рік і став лавреатом посмертно. А в часи незалежності це були опери західно-європейських авторів минулих епох, які ставились іноземними мовами – “Норма” В. Белліні та “Летючий голландець” Р. Вагнера. І, що цікаво, ані Белліні, ані Вагнера, при всій беззаперечній їхній геніальності, достойними Шевченківської премії (хоча би й посмертно, як Д. Шостаковича) так і не визнали.

І тепер погляд у найближче майбутнє. У музичній галузі ми вже маємо сюрприз – у третій тур не пройшов жоден з музикантів-академістів, натомість пройшли два музичні гурти – етногурт “Даха Браха” і рокгурт Vivenne Mort. Хто б не переміг – вокально-інструментальний ансамбль у галереї лавреатів буде представлений вперше.

Інтрига зберігається в театральній номінації, де в третьому турі змагатиметься новітня опера від В. Троїцького, І. Разумейка та Р. Григоріва “Йов” і вистава Т. Трунової “Погані дороги”. “Йов” має шанси нарешті перервати майже півстолітню смугу неприйняття опер українських авторів і відкрити нове дихання новій українській опері. Натомість “Погані дороги” може підкупити членів комітету російською мовою і відверто бридкими епізодами невмілого колективного співу акторів.

І на останок ще один цікавий факт, також згаданий у Вікіпедії – чи знаєте ви, що Шевченківській премії вже присвячено музичний твір? Написав його сучасний український композитор, вільний від почесних звань, як і більшість справді талановитих митців – Володимир Рунчак у 2007 році. Називається цей твір “Дайте Шевченківську премію всім, хто хоче її мати” для двох саксофонів. Дуже рекомендуємо.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram