У столичному Будинку кіно відбулася аншлагова прем’єра документальної стрічки “Шелест кроків”. Натовп людей заполонив увесь кінозал, люди стояли на вулиці й проходах, сісти в Червоному залі було проблематично. Тисячі людей підписалися на цей фільм у соціальній мережі Facebook. Стало цікаво, що ж це за сенсаційна кінострічка, чому навколо такий ажіотаж?

У документальному кіні йдеться про життя та творчість широковідомих українських художників-монументалістів Ади Рибачук і її чоловіка Володимира Мельниченка. Основний дійовий персонаж, пан Володимир, розповідав на екрані про найбільшу втрату свого життя – кохану дружину Аду, яка померла у 2010 році. Чоловік і досі чує її голоси, кроки, підписує свої наступні роботи двома іменами, працює в спільній майстерні, упорядковуючи архів, якого вистачить на цілий музей.

Одна його біль – це померла дружина, а інша – стіна Пам’яті на Байковому цвинтарі, знищена радянською владою після 13 років важкої, напруженої праці. Совіцька влада визнала роботу митця шкідливою, такою, що протирічить тогочасній ідеології. Навіть інтелігенція, яка виступила на його захист, і та нічого не змогла вдіяти. У 1982 році влада на місці вирішила призупинити роботу митців і залити бетоном уже готові рельєфи. Найбільша тепер мрія монументаліста відновити фрагмент стіни, та влада поки не дослухається до нього.

Стіна Пам’яті на Байковому кладовищі – не єдина робота їхнього творчого тандему. Митці ще спорудили столичний крематорій, мозаїчний басейн “Зорі та сузір’я” перед Палацом дітей та юнацтва. А також безліч маленьких скульптур, картин, які розмістилися в невеличкій майстерні Володимира Мельниченка.

Над фільмом розпочали працювати у жовтні минулого року. Із командою FriedrichstrasseProduction у колаборації з RealStoriesProduction. Влітку цього року проєкт підтримав Український культурний фонд.

“Наша стрічка торкається тем, про які замислюється кожна людина. Як залишити після себе пам’ять? Пам’ять серед людей, поруч із якими ти живеш, пам’ять, яка лишиться на майбутні покоління”, – розповіла режисерка стрічки Ксенія Кравцова під час пресконференції.

“Володимир Мельниченко з Адою Рибачук створили філософську концепцію парку Пам’яті на Байковому кладовищі. У фільмі є розповідь про це, і для мене таке особливо цінно. Вони досліджували народні традиції поховань, ставлення людей до смерті та до прощання. Звичайно, фільм не тільки про це. Твори Ади й Володимира дуже актуальні. Історія їхнього життя дивовижна. Нам дуже хотілося поділитися з глядачем цим відчуттям”, – каже Кравцова.

Над фільмом працювала ціла команда професіоналів. На особливу увагу заслуговує чітка й компетентна робота оператора-постановника.

“Через візуальні образи я намагався розповісти історію, у якій відчуваються творчість, щастя та трагедія великих українських митців. Через особисті історії Володимира Мельниченка та їхні з Адою Рибачук роботи, через архівні кадри та сміливі сучасні образи. Через гармонію та дисонанс ми намагалися наштовхнути глядача на роздуми про вічне. За допомогою композиції та колористики кадру, світлом і тінню – познайомити глядача з дивовижним та філософським світобаченням, яке художники вкладали у свої роботи”, – пояснив Владислав Нечипоренко.

Сценаристом кіна виступив Інокентій Вировий.

“Українське суспільство, на жаль, часто не знає своїх культурних героїв. Ті, хто чули про митців, зазвичай згадують лише покалічену стіну на Байковому цвинтарі. Але творчість Ади й Володимира значно глибша, а їхній спадок – більший. Сподіваємося, що своїм фільмом ми робимо дуже потрібний крок на шляху повернення їхніх імен на те місце в сучасній українській культурі, на яке вони справді заслуговують”, – зауважив він.

Сам художник Володимир Мельниченко після перегляду фільму називав цю документальну стрічку, фільмом-примиренням.

“Примирення нас із Адою з суспільством і суспільства – з нами. Я маю й свої сподівання на цей фільм, що він допоможе звернути увагу на злочин того режиму, який знищив нашу з Адою працю. І виправити його, поки є можливість. Усе, чого я зараз прагну – відновити один фрагмент Стіни – “Оборона Вітчизни”. На жаль, без мене це буде зробити неможливо – жодних проєктних планів Стіни немає”, – поділився своїми враженнями монументаліст.

“Для Українського культурного фонду було важливим підтримати цей проєкт, тому що Володимир Мельниченко з Адою Рибачук сильно вплинули на той Київ, яким ми зараз його знаємо. Дуже цінно й те, що одночасно зі зйомками фільму було відновлено мозаїчний комплекс “Зорі і сузір’я” перед Палацом дітей та юнацтва, і цю справу теж підтримав фонд”, – сказала у своєму виступі керівниця проєктного відділу УКФ Тетяна Лишневець.

Варто ще зазначити, що документалка “Шелест кроків” уже не перша спроба розповісти світу та українцям про важку долю художників-монументалістів. У 1988 році вийшов фільм під назвою “Стіна”. У чорно-білій також документальній стрічці Ізраїля Гольдштейна основний фокус зосереджений на знищеній монументальній роботі творців, на якій мали би бути зображені неоавангардистські рельєфи. Їхня площа мала б сягати 2 000 квадратних метрів. Сюжети на “Стіні” мали б охоплювати чи не всю історію людства: від давньогрецьких мітів до періоду після Другої світової війни. Cаме “Стіна” Володимира Мельниченка та Ади Рибачук мала би стати центральним структурним елементом Парку пам’яті.

Фільм Гольдштейна “Стіна” підтримав художників у їхній боротьбі за справедливість. Кінострічка “Шелест кроків” підтримує вже одного митця у його прагненні відновити лише один фрагмент Стіни пам’яті. Чи достукається “Шелест кроків” до чиновницьких кабінетів? Питання риторичне.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram