Ви знали, що широковідомі одесити Ілля Ільф та Євген Петров, автори “Дванадцяти стільців” і “Золотого тільця” писали не тільки романи? З-під їхнього пера виходили й п’єси. А ще фантастичні повісті, наприклад, “Світла особистість”. Або новели “Незвичайні історії з життя Колоколамська”, “1001 день, або Нова Шехерезада”. Мандрували двоє сатириків і Сполученими Штатами Америки, після написали повість “Одноповерхова Америка”. Сценарій до фільму під назвою “Одного ранку влітку”. Письменники створювали фейлетони для газети “Правда” й гуморески. І я про це нічого не знав. Усі тільки знають знаменитого шахрая Остапа Бендера та шедевральні кіноекранізації романів режисерами Марком Захаровим, Леонідом Гайдаєм.

Але повернімося до найбільшої інтриги останніх часів, театральної інтриги, яка сталася в столиці.

Мова про виставу під сценічною назвою “Одеса. Шалене кохання”, яка грається в Київському академічному театрі “Колесо”. Первинно – це одноактний водевіль “Сильне почуття”, надрукований у журналі “Тридцять днів” у 1933 році у п’ятому номері. “Одеса. Шалене кохання” – перше українськомовне прочитання “Сильного почуття” Ільфа й Петрова. Переклад та постановку здійснила актриса театру Марія Грунічева.

Актори й режисери спеціально шукали такий сценічний матеріал, у якому б глядачі й актори взаємодіяли один із одним. І ця взаємодія дуже тісна. Адже вистава відбувається в кафе театру, де відстань між тими, хто спостерігає та тими, хто грає, як рукою подати. І що характерно, така тісна комунікація виправдовує себе, адже створюється ефект співучасті в спектаклі, де глядачі відчувають себе її співтворцями.

Ще перед виставою актори пороздавали сміливцям із перших рядів бейджики з написами: “Дівчина”, “Лев Миколайович” та інші. За режисерським задумом – це гості весілля, яких у потрібний момент викликали актори на сцену. Лицедії ще під час спектаклю репетирували із публікою пісні. Репетирували натхненно й із запалом. Усмішки на обличчях плавно переходили у сміх, і в найкомічніших ситуаціях у заливистий регіт.

Із роману “Дванадцять стільців” у виставу перейшов один із найвідоміших персонажів Ільфа й Петрова. Не Остап Бендер, ні. Елочка-Людожерочка в шаленому одеському коханні трансформувалася в Ріту (актриса Ольга Васюник). Ріта за всяку ціну, як і Елочка-Людожерочка, хоче стати дружиною іноземця: урядовця, дипломата, бізнесмена. Творці спектаклю чітко це представили у образі Ріти: модний фасон шапочки, сережки у подобі Єйфелевої вежі, на сукні символ Парижу й Франції. Образ вийшов таким моторним, запальним, вся вистава трималася на тому, що Ріта шукала свого іноземного принца на білому коні, а простакуватий і небайдужий до Ріти Чуланов (актор Олександр Соловонюк) підсовував липових дипломатів, бідних китайців, чим ще більше гнівив Ріту й так і не досяг своєї мети, хоча крутився біля Ріти всю виставу.

Антураж спектаклю – Одеса 20-х років минулого століття. Декорації складаються зі старих газет і платівок. Актори танцювали під звуки давнього грамофона. Інколи, у музичних павзах можна були чути пречудові звуки моря, адже Одеса портове місто. До речі, ще декілька слів про одяг. На лицедіях сиділи спеціальні костюми, які певною мірою відображали їхні характери. Ще один чудовий режисерський хід, який візуалізував спектакль.

За словами творців спектаклю, вони дуже довго шукали цікавий матеріал для інтерактивної вистави. П’єса “Сильне почуття” Іллі Ільфа та Євгена Петрова стала чудовою ідеєю для такої постановки”.

Режисерка та водночас актриса спектаклю Марія Грунічева говорить, що складно було передати всі тонкощі мови, унікального письменницького стилю Ільфа (який має дуже довге реальне ім’я: Ієхієл-Лейб Арнольдович Файнзільберг) та Петрова (справжнє ім’я Євген Петрович Катаєв). “Події, що відбуваються в постановці, перенесені з Москви в Одесу, на одеське весілля”.

Для сценічної обробки-переробки п’єси були задіяні найкращі актори театру “Колесо”. Наприклад, заслужений артист України Олег Лепенець, який працює в театрі з року мого народження, – з 1988-го, – по-суті ветеран українського театру. Грав Лепенець батька жениха Стасіка Мархоцького, грав зека (на його футболці були намальовані тюремні сюжети й напис Одеса-мама), який вийшов із в’язниці на день погуляти весілля свого невротичного й ревнивого сина. Скільки сміху було, скільки карколомних моментів у виставі, коли наречена Стасіка дізнавался “темні” подробиці з життя свого свекра. Відбріхувався батько Стасіка тим, що перебуває не у в’язниці, а в дивному санаторії. Своєю першокласною грою Лепенець тішив публіку у прямому сенсі цього слова.

Ще одним персонажем, про якого хочеться поговорити, є лікар Справченко (актор Ігор Марусяк). Цікавий зразок напівінтелектуала й напівавантюриста, він і душа компанії, і все ж таки робить своє, у чому в один момент признається публіці. Має всюди блат, і безкоштовний проїзд у транспорті, і молоко за шкідливість праці й низку інших привілеїв, інші ж персонажі не мають такого або щось таке і мають, та мовчать. І все це під личиною лікарської справи та блага для людства. Хоча, ця двоїстість характеру не тільки в цьому персонажеві, в інших героїв на сцені вона також присутня, можливо, не так яскраво, як у лікаря Справченка.

Марія Грунічева, режисерка спектаклю, розповіла: “Хотілось передати атмосферу одеського весілля, залучивши до свята глядачів. Потрібно було прибрати так звану “стіну” між глядачами й акторами, щоб гості театру грали разом, співали разом, не бачили перепон. Вистава буде цікавою авдиторії будь-якої вікової категорії від 14 років”.

Як на мене, творці спектаклю досягли бажаного ефекту. Тим паче на закуску, так би мовити, мама Нати Мархоцької, нареченої, роздала всім глядачам по рюмочці вина, чим підсилили емоційну палітру та позитивні враження від cпектаклю, який варто переглянути й насолодитися всіма його сценічними відтінками. Та й просто порадіти за наречених.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram