Мікробіологія – наука, що вивчає мікроорганізми, які є одноклітинними або кластерними мікроскопічними організмами. Але часто це поняття асоціюється з медициною, із вивченням хвороботворних бактерій. Проте більшість бактерій живуть самі по собі й не несуть ніякої загрози. Вони існували ще задовго не тільки до появи людини на Землі, а й до появи найпростіших (одноклітинних). Саме бактерії сьогодні, як і десятки тисяч років, тому забезпечують кругообіг всіх необхідних для життя хімічних елементів. Одним із засновників мікробіології вважається наш земляк Сергій Миколайович Виноградський. Його відкриття стали початком, з яких наступні покоління вчених “виростили” сучасне розуміння біосфери.

Сергій народився 1 вересня 1856 року в Києві, в родині заможного юриста. Мати (предки якої походили аж від гетьмана Івана Скоропадського) змалку прищепила сину любов до музики. У 1873 році, по закінченню Київської гімназії, вступив на юридичний факультет Київського університету. Провчившись місяць, перевівся на фізико-математичний, а за два роки кинув виш і подався до Петербурга. Сергій вступив до консерваторії, де проявив себе здібним та старанним учнем. Він мріяв про кар’єру піаніста. Але й тут не склалося – Виноградський залишив консерваторію і став студентом природничого відділення Петербурзького університету. Його вчителями були видатні вчені: Менделєєв, Бутлеров, Докучаєв, Сєченов й інші. Сергія настільки захопила наука, що по завершенню навчання, в 1881 році його залишили на катедрі ботаніки для підготовки здобуття професорського звання.

1885 року Виноградський виїхав на стажування до Страсбурзького університету. На той час лабораторію очолював міколог і бактеріолог Антуан де Барі, який саме займався вивченням автотрофних бактерій. Молодому вченому доручили спостерігати за розвитком незрозумілих нитчастих істот, що жили в сірчановодному середовищі. Результатом цих досліджень стало відкриття хемосинтезу – можливість отримання енергії шляхом окислення сірководню та використання її для асиміляції вуглекислого газу, що стало справжнім проривом у мікробіології та забезпечило вченому світове визнання. До цього відкриття єдиними автотрофними організмами вважалися фотосинтезуючі рослини.

По смерті де Барі в 1888 році, Виноградський продовжив свої наукові дослідження в Цюрихському університеті в інституті гігієни. Продовжуючи розвивати ідеї хемосинтезу, він довів, що вуглець для будови клітинної речовини може бути отриманий тільки фіксацією вуглекислого газу. У 1895 році Виноградський виділив першу азотфіксуючу бактерію Clostridium pasterianum.

Видатному науковцю пропонували залишитися в Цюриху, запрошували в Париж, але Сергій Миколайович у 1899-му вернув до Петербурга й став до праці в Інституті експериментальної медицини. За три роки йому присвоїли докторський ступінь, і він очолив інститут. У цей період вчений займався дослідженням інфекцій, зокрема й чуми. Йому допомагав Данило Заболотний, який невдовзі став основоположником вітчизняної епідеміології.

Діяльність видатного вченого оцінили в Російській імперії, обравши Виноградського в 1899 році членом-кореспондентом Російської Академії наук, а в 1902-му – почесним членом Французької Академії.

У 1905 році Сергій Миколайович захворів на запалення нирок, а сирий клімат загострив перебіг хвороби. Вчений покинув Петербург і замешкав в Городку Подільської губернії (нині Хмельницька область). Через переїзд він звільнився з посади директора інституту. До 1917-го вчений займався землеробством та ґрунтознавством.

Не сприйнявши приходу до влади більшовиків, професор замислився про від’їзд за кордон. До того ж, маєток Виноградського окупували німці, і вчений залишився майже без грошей. Проте остаточно порвати зв’язки з Батьківщиною ніяк не наважувався, лише в січні 1920-го його змусили сісти на корабель, тим самим врятувавши життя вченого (за кілька днів після відплиття за вченим з арештом прийшли більшовики). Опинившись за кордоном, науковець відчув на собі всі труднощі емігрантського життя. Спочатку був у Швейцарії, потім мешкав у Белграді, де влаштувався викладачем в інституті, але дуже скоро зрозумів – він аж ніяк не педагог. А в тім доля була прихильною до нього, він отримав лист, в якому йшлося:

“Мої колеги та я сам були б дуже вдячні Вам, пане Виноградський, якби Ви приїхали працювати в наш Інститут. Ви будете для нас метром ґрунтової бактеріології.

– Ру Еміль, директор інституту Пастера”.

Вчений одразу ж долучився до активної роботи, заснував при інституті відділ сільськогосподарської біології (керував ним до самої смерті), облаштував лабораторію. Окрім того відновив дослідницьку діяльність – розробив нові методи вивчення фізіологічних особливостей ґрунтової мікробіології. Вивчаючи ґрунтові мікроби, розділив усі мікроорганізми на автохтонні (типові, зустрічаються завжди) та алохтонні (зимогенні), розвиток яких пов’язаний зі збільшенням концентрації органічної речовини. Цей поділ виявився застосовним для більшості екосистем. Вивчав розкладання целюлози, азотний цикл і фіксацію азоту. Роботу перервала німецька окупація під час Другої світової війни, але Сергій Миколайович навідріз відмовився залишати Францію.

У 1945 році вчений написав книгу “Мікробіологія ґрунтів, проблеми й методи”, яка була своєрідним звітом про дослідження вченого. У 1952-му Виноградський написав ще одну наукову роботу про систематизацію бактерій. Ця праця стала останньою в житті вченого.

24 лютого 1953 року Сергій Виноградський відійшов у засвіти. Йому було 96 років. Похований на кладовищі Брі-Конт-Робер поблизу Парижа.

На честь вченого в Брі-Конт-Робер названо одну з вулиць. У 1987-му з нагоди 100-річчя від відкриття хемосинтезу в Ґеттінґені (Німеччина) відбулася наукова конференція пам’яті Виноградського. В Україні ім’я вченого присвоїли Товариству мікробіологів. У містечку Городок 2012-го встановили пам’ятник Сергію Миколайовичу.

Друг і колега Виноградського, Нобелівський лавреат Зельман Ваксман згадував:

“Він сумував за рідною Україною, за її безмежними степами та сухим повітрям, де люди зберегли ще певне відчуття свободи”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram