Сергій Тимошенко – видатний український архітектор. За роки своєї діяльності він спроєктував понад чотириста споруд та комплексів. Географія його творчості простяглася від України до Кавказу, і досягла берегів двох Америк. Не дарма його називають батьком українського модерну, адже він віддано трудився на цій ниві, не покладаючи рук, і це тоді коли його творчість припала на буремні часи – Перша світова, Українська революція, Друга світова та еміграція.

Сергій народився 5 лютого 1881 року в селі Базилівка Чернігівської губернії. Спочатку хлопець вчився дома, а потім здобував освіту в реальному училищі в Ромнах. По закінченню якого, студіював в Інституті цивільних інженерів у Петербурзі. Саме там Тимошенко став активним учасником Української студентської громади, ходив на різноманітні демонстрації. На одній із таких його добряче відлупцювали, лікарі ледь виходили його. Проте виникли проблеми із зором, майже осліп на одне око. 1903 року Сергій долучився до Революційної української партії, яка згодом переродилася на Українську соціал-демократичну робітничу партію.

Закінчивши виш, Тимошенко в 1906-му перебрався на Волинь і працював інженером на будівництві залізниці. За його проєктами було споруджено палац, приміщення для кондукторів та робітників, а також зведено школу, склади, амбулаторію, жіночу гімназію. Чимало цих будівель збереглося до нашого часу. За два роки Сергій перебрався до Києва. Тут він обійняв посаду інженера при технічному відділі дирекції Південно-Західної залізниці. За його кресленнями побудували два чотириповерхових будинки (Л. Юркевича та С. Лаврентєва).

1907-го талановитий інженер отримав запрошення на будівництво Південно-Донецької залізниці. Від начальника відділу цивільних споруджень він дослужився до заступника головного інженера. Ним було споруджено залізничні лінії Льгов – Роданово, Федорівка – Скадовськ, Яма – Бахмут – Микитівка, Гришине – Рівне.

У Харкові Тимошенко звів будинок управління Північно-Донецкої залізниці, а також кілька маєтків, п’ятиповерхових будинків. Сергій Прокопович долучився до будівництва корпусів, цехів, адмінбудівель та містечка для робітників хімічного заводу “Русскокраска”. Інженер мав власне бюро, яке виконувало замовлення на зведення приватних та адміністративних споруд.

На узбережжі Чорного моря він звів курортні комплекси, у Полтаві кустарний склад-музей та кілька земських приміщень для місцевого управління. Ще з юності Тимошенка вабила історія української архітектури, він вивчав історико-архітектурні пам’ятки. Здобуті знання вміло застосовував на практиці. Проєктуючи церкви, оздоблював їх елементами козацького бароко.

Тимошенко був активним учасником різноманітних виставок, де здобув чимало винагород. У 1912-му став одним із засновників “Українського імені Г. Квітки-Основ’яненка літературно-художнього та етнографічного товариства”, яке було своєрідним відділенням товариства “Просвіти”. Згодом увійшов до керівництва Українського художньо-архітектурного відділення Харківського літературно-художнього гуртка. Члени цього об’єднання займалися вивченням та охороною архітектурних пам’яток, щорічно влаштовували мистецькі виставки, участь у яких брали митці з різних куточків України. Все це сприяло піднесенню та розвитку культурного життя Харкова.

Окрім того, Тимошенко займався громадсько-політичною діяльністю. Із 1917-го він був членом Української Центральної Ради, потім – головою Селянського з’їзду Слобідської України. Від листопада 1918 року – губернський комісар Харківщини.
У 1919-1920 роках обіймав посаду міністра шляхів УНР в урядах Мазепи, Прокоповича та Лівицького.

Тимошенко рік прожив роках у Львові. Там він звів кілька церков, спроєктував будівництво громадських та приватних архітектурних споруд. Також звів комплекс споруд у Східній Галичині та на Волині. Потім перебрався до Польщі, де з 1924-го до 1929 роки був професором Української Господарської Академії в Подєбрадах і Української студії пластичного мистецтва в Празі.

У 1930-му замешкав у Луцьку, де провів дев’ять років. Тут він став головним архітектором сільськогосподарського будівництва на Волині. Був активним поборником ідеї українізації Православної церкви в Польщі. У 1931 році був обраний головою Ради Луцького Чесно-хресного братства, також очолив Товариство прихильників православної освіти й охорони традицій православної віри імені митрополита Петра Могили. У цьому місті він звів близько двох десятків житлових будинків у стилі модерн. Окрім того, міністерство землеробства Польщі рекомендувало до будівництва на території країни спроєктовані Тимошенком хутори. Водночас Сергій Прокопович активно займався громадською (в різних українських об’єднаннях) і політичною діяльністю. Його обрали депутатом від Волині до вищої та нижчої палат польського парламенту.

Під час Другої світової Тимошенку довелося покинути Батьківщину. Життя його закидало з одного міста до іншого, аж поки не опинився в таборі переміщених осіб. Завдяки довоєнному польському громадянству, його не видали до радянських пазурів. У 1946-му молодший брат Сергія посприяв, щоби той перебрався до США.

Українець, попри слабке здоров’я, до останнього подиху трудився над створенням різних споруд та церков у Канаді, Аргентині, Парагваю та Сполучених Штатах.

6 липня 1950 року Сергій Тимошенко помер від серцевого нападу. Похований в Пало-Альто, Каліфорнія, США.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram