Без творчої спадщини чудового художника Сергія Івановича Світославського важко уявити пейзажний живопис України кінця XIX – початку XX століття. Він належить до тих майстрів, твори яких визначили її найвище досягнення. Світославський пристрасно любив природу й умів побачити та передати її неповторну красу.

Сергій народився 6 жовтня 1857 року в Києві. Змалку виявляв неабиякий хист до малювання, а тому, коли йому виповнилося 17 літ, він подався на навчання до Московського училища живопису. Там наставниками молодого маляра стали відомі художники.

Провідною темою робіт стало поєднання в одному полотні двох жанрів – пейзажу та побуту. На картинах Світославського гармонічно уживалася барвиста краса природи та людей. У 1879 році відбувся творчий дебют художника. На учнівській експозиції він презентував картину “Із вікна Московського училища”. Ця робота привернула увагу не лише мистецтвознавців, після виставки полотно придбав Павло Третьяков для своєї колекції.

Для самого художника ця картина мала й інше значення, адже саме це полотно стало початком циклу картин, написаних із вікна. У своїх роботах Сергій не прагнув показати парадні види великих міст – навпаки, пейзажні мотиви, які використовував художник, самі звичайні: затишні дворики, види з вікна або з протилежного боку річки, замріяні куточки саду, постоялі двори. Проте в цій звичайності Сергій Іванович бачив справжню, непідробну красу природи, розкриваючи рідкісний дар художника-лірика.

У майбутньому художник здійснить подорожі Україною, Кавказом та Середньою Азією і привезе звідти чимало картин, які передаватимуть своєрідність і неповторність кожної околиці міста.

У 1883 році Сергій закінчив навчання, отримавши вчительське звання. Його викладачами були переважно художники-передвижники, тож не дивно, що й учень пішов цим шляхом. У 1884-му Світославський став експонентом Товариства пересувних виставок і повернувся до рідного Києва. За шість років на одному із зібрань виникла суперечка щодо декотрих картин. Художник вважав, що вони суперечать ідейним установам передового мистецтва та не повинні експонуватися. Проте цю точку зору ніхто не підтримав, і Сергій покинув передвижництво.

Того ж 1900 року художник взяв участь у виставці “Світ мистецтв”, де отримав бронзову відзнаку за картину “Дворик” (Всесвітня виставка в Парижі). Але дуже скоро художник зрозумів наскільки чужий йому цей “Світ мистецтв”, надто модерний і надто відрізняється від його власного стилю, тож в подальшій співпраці не було сенсу.

У 1905-1907 роках Світославський відкрив власну художню майстерню. Його учнями стали відраховані за страйки студенти Київського художнього училища.

У цей період художник відкрив для себе новий напрямок у мистецтві – сатирична графіка. Свої роботи (карикатури) він публікував у гумористично-сатиричному ілюстрованому тижневику “Шершень”. Окрім того Сергій Іванович брав участь у благодійних акціях, зокрема виставляв свої роботи на виставках, які проводили для людей з вадами слуху, а також постраждалим у ході Першої світової війни тощо.

Ще змалку художника зачаровувала стихія могутнього Дніпра. Майже чверть мистецького доробку майстра присвячена цій темі. Найвідоміші полотна цього циклу: “Баржі на Дніпрі”, “Переправа через Дніпро”, “Вид Києва зі сторони Дніпра”, “Брід”, “Вид Києва з Труханового острова”. Перлиною цього циклу вважається картина “Дніпровські пороги”. Михайло Нестеров, побачивши картину на виставці, записав у щоденнику: “Хвилі сивого Дніпра котять через пороги. Прекрасна стихія! Картина жива!”. Не менше робіт художник присвятив рідному Києву, його мальовничим пейзажам.

Із настанням буремного 1917 року закінчилося і спокійне життя художника. Часи революції, війна, економічна розруха, постійна зміна влади не давали змоги творити. Його роботи стали не потрібні, до того всього додалися й проблеми зі здоров’ям – художник почав втрачати зір. Він не міг закінчити своїх робіт.

До нього в садибу не раз вдиралися грабіжники, які вимагали золото в обмін на життя. Але художник завжди говорив, що його золото – це руки й очі. Мародери шукали ж матеріяльних статків, не знайшовши – йшли геть. Утім, голод змушував художника шукати підробіток. Він за дріб’язок фарбував паркани, продавав на базарі вирощені картоплю та петрушку.

Фото: Константинъ/CC BY-SA 4.0

Якось до Світославського завітав його колишній учень – Коновалюк. Він не бачив свого вчителя дуже давно, тож коли двері відчинив старий, хворий чоловік, той здивовано спитав: “Тут живе художник Світославський?” А у відповідь почув: “Художник Світославський давно помер”.

19 вересня 1931 року Сергій Іванович відійшов у засвіти. Похований на Лук’янівському кладовищі в Києві.

Твори яскравого, талановитого художника нині зберігаються в музеях України, приватних колекціях, а також у Третьяковській галереї в Москві.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram