Сергій Леонідович Рубінштейн – видатний український психолог, який поклав початок великої наукової філософсько-психологічної школи. Царина його наукових інтересів – теорія і методологія загальної психології, педагогічна психологія, філософія, логіка, психологія мислення, історія психології, психологія емоцій, темпераменту, здібностей. Автор фундаментальних підручників для університетів “Основи психології” і “Основи загальної психології”. Засновник катедри та відділення психології при філософському факультеті Московського університету, а також першої в СРСР організації психологів.

Сергій народився 18 червня 1889 року в Одесі. Батько – відомий адвокат, мати – дуже освічена жінка, присвятила своє життя вихованню чотирьох синів. Завдяки їй Сергій змалечку блискуче знав світову літературу, дуже рано познайомився з російською та західною філософією, захоплювався математикою, вільно володів трьома европейськими мовами, а ще читав грецькою і латиною. Але ще з юних років Рубінштейн стикнувся з проблемами через своє єврейське походження. Йому відмовили в проханні навчатися в університетах Російської імперії. Через це він був змушений вирушити в Німеччину й здобувати освіту там.

Із 1909 до 1913 року Сергій студіював у Марбурзькому університеті філософію, соціологію, математику, природознавство, а також логіку й психологію, окрім того опанував методику та методологію. Там же захистив дисертацію “До проблеми методу”.

По закінченню університету повернувся до Одеси й став викладачем психології та логіки в гімназії. На той час родина перебувала в скрутному матеріяльному становищі, і Рубінштейн взявся всіляко підтримувати молодших братів та батьків. Хоча саме через це довелося відмовитися від блискучих перспектив, які йому пропонували в Европі – наприклад, очолити катедру філософії та логіки в будь-якому університеті.

Можливо, Сергій так би й працював скромним вчителем, якби доля не звела його з відомим психологом, очільником катедри філософії та психології Одеського вишу Миколою Миколайовичем Ланґе. Для початку він посприяв, щоб Рубінштейна взяли на катедру, а згодом обрали доцентом.

Сергій Леонідович читав лекцій з теорії пізнання, логіки, психології, філософських основ математики, теорії відносності Айнштайна. У 1922 році після смерти Ланґе, Рубінштейн очолив катедру. На цій посаді він приділив величезну увагу і методам викладання, і в цілому організації та реорганізації освіти в Україні. Педагогічна діяльність Рубінштейна була спрямована насамперед на навчання мислити. У цьому він ішов у руслі свого вчителя Когена.

Але в самий розквіт творчої діяльності Рубінштейн натрапив на опір старої професури, яка виступала проти його діалектичної та матеріялістичної філософії, а ще проти самих методів викладання. Через це Сергію Леонідовичу довелося піти з посади на скромне місце директора Одеської бібліотеки.

Проте завдяки своєму характеру, Рубіншейн зумів повернути відставку на свою користь. У цей період він активно поглиблює знання, знайомиться із сучасним станом світової психології, історія якої була йому відома з історії філософії. Він використовує свою посаду для поїздок до Европи, де знайомиться з першими експериментальними лабораторіями, для зустрічей з представниками різних шкіл психології. Перший період його наукової діяльності – це становлення Рубінштейна як філософа, його філософського та наукового мислення, а другий етап – це період його становлення як психолога.

У 1930-му відомий психолог Михайло Басов запросив Рубінштейна до Ленінграда, де він очолив катедру психології. Читав курс психології на катедрі фізіології праці, очолював секцію педагогічної психології в Державному інституті наукової педагогіки, одночасно був заступником директора Центральної наукової бібліотеки імені М. Є. Салтикова-Щедріна. Взимку 1941-1942 років розробляв психологічні методики виживання в умовах блокади. Пізніше перед психологами постала також проблема відновлення праце- і боєздатності після поранень. Рубінштейн приділив величезну увагу цій роботі. На основі досліджень про порушення діяльності мозку розробив процеси реабілітації постраждалих. Після війни за його проєктом були побудовані спеціальні ізольовані приміщення для проведення експериментів за допомогою новітньої апаратури, отриманої з репарацій з Німеччини. Він сподівався на базі цього Сектору організувати в майбутньому інститут психології АН СРСР.

У 1947 і 1948 роках почалися гоніння на Рубінштейна, як і на багатьох інших учених. Його звинуватили в космополітизмі, у схилянні перед іноземщиною та недооцінці вітчизняної науки й культури. Усі його праці жорстко критикували, у наукових журналах раз-по-раз з’являлися розгромні статті, а також зняли з усіх займаних посад.

Попри все Рубінштейн продовжував працювати над філософсько-психологічним рукописом “Буття і свідомість”, який був продовженням розкритикованої раніше праці “Філософські коріння психології”. У ній вчений одним із перших вітчизняних психологів сформулював принцип єдності свідомості та діяльності. Суть цього принципу – людина та психіка формуються внаслідок практичної діяльності. Детермінізм – зовнішні умови людського життя (сприятливі або ні) впливають на формування психіки, на переосмислення себе та свого ставлення до світу.

У 1956 році Сергій Леонідович очолив відтворений заново сектор психології в Інституті філософії. Згодом отримав призначення на посаду голови радянської делегації психологів на XV Міжнародному психологічному конгресі в Брюсселі, але за станом здоров’я не зміг взяти участі. 11 січня 1960 року Рубінштей помер. Похований на Новодівичому кладовищі в Москві.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram