Сергій Сергійович Прокоф’єв – один з найвидатніших композиторів XX століття. Першу оперу він написав у 9 років, а його симфонічна казка для дітей “Петя і вовк”, балет “Ромео і Джульєтта” і меланхолійна симфонія № 7 увійшли в скарбницю світових шедеврів.

Народився Сергій 23 квітня 1891 року в маєтку Сонцівка Бахмутського повіту Катеринославської губернії (нині це село Сонцівка Покровського району Донецької області). Батько був вченим-агрономом, мати займалася дітьми. Сама жінка дуже любила грати на фортепіано, щовечора влаштовувала домашні концерти. Угледівши в синові тяжіння до музики стала навчати основам нотної грамоти. Сам композитор згадував:

“Мої музичні схильності почали проявлятися рано, десь років з чотирьох. Музику в будинку я чув від народження. Коли ввечері вкладали спати, а спати не хотілося, я лежав і слухав, як десь далеко, за кілька кімнат, звучала соната Бетховена <…>, прелюдії, мазурки й вальси Шопена, іноді щось із Ліста. Із російських авторів – Чайковського та Рубінштейна. Антон Рубінштейн перебував на вершині своєї слави, і мати була впевнена, що він – явище величніше за Чайковського. Портрет Рубінштейна висів над роялем”.

Вперше за фортепіано Сергій сів у 5 років, а вже за кілька місяців написав перші п’єски. Мати старанно занотовувала всі його твори в спеціальний зошит, завдяки чому ці дитячі роботи збереглися для нащадків. До 10 років Прокоф’єв склав чимало творів, зокрема дві опери. Батьки розуміли, що такий талант потрібно розвивати, тому віддали його навчатися до видатного викладача Рейнгольда Глієра.

У 13 років Сергій подався до Санкт-Петербурга й вступив у консерваторію. Там його наставниками стали відомі музиканти – Римський-Корсаков, Вітолс, Лядов, Черепнін. У 1909 році Прокоф’єв закінчив консерваторію як композитор, у 1914 – як піаніст, у 1917 – як органіст. У цей період він створив опери “Маддалена”, “Гравець”. На випускному іспиті Прокоф’єв блискуче виконав свій Перший концерт, за що був удостоєний премії імені Антона Рубінштейна.

Після жовтневих подій 1917-го року Сергій розумів, що залишатися в цій країні безглуздо, тому вирушив до Японії, потім перебрався до США. Звідти, прагнучи підкорити світову авдиторію, гастролює у Франції, Німеччині, Англії, Італії, Іспанії. Водночас пише великі твори – опери “Любов до трьох апельсинів”, “Вогненний ангел”, балети “Сталевий скок”, “Блудний син”, “На Дніпрі” й інструментальну музику.

Концерти в Іспанії стали доленосними, там він познайомився з дочкою російських емігрантів – Кароліною. Невдовзі вони одружилися, пізніше у пари народилося двоє синів – Святослав і Олег.

Прокоф’єв із дружиною Кароліною

У 1927-му та 1929-му Сергій із концертами відвідав Київ, Харків, Одесу, Москву та Ленінград. Йому так сподобалася тепла зустріч на Батьківщині, що за кілька років Прокоф’єв вирішив повернутися. У 1932 році разом із дружиною та дітьми перебралися до Радянського Союзу.

“Я маю знову вжитися в атмосферу рідної землі. Я маю знову бачити справжні зиму й весну, що спалахує миттєво. Я повинен говорити з людьми моєї плоті й крові, щоб вони повернули мені те, чого мені тут бракує, – свої пісні, мої пісні. Тут я втрачаю сили. Мені загрожує небезпека загинути від академізму”, – так писав композитор про своє повернення.

Із середини 1930-х років творчість Прокоф’єва досягла зеніту своєї слави. Він пише твори, яким судилося стати шедеврами світової класики – балет “Ромео і Джульєтта” за однойменною шекспірівською трагедією (1936), лірико-комічну оперу “Заручини в монастирі” за Річардом Шеріданом “Дуенья”, кантанти “Олександр Невський”, симфонічну казку “Петя і вовк” (1936); Шосту сонату для фортепіано (1940); цикл фортепіанних п’єс “Дитяча музика” (1935).

У 1938-му Прокоф’єв поїхав на останні гастролі до Европи й США. Успіх беззаперечний, слухачі, як і критики – підкорені. Сергію Сергійовичу навіть запропонували вигідний контракт у Голлівуді, проте композитор відмовився.

Коли розпочалася німецько-радянська війна, Прокоф’єв відправив рідних в евакуацію, а сам відправився на Кавказ, пізніше до Алма-Ати (нині Алмати). Там він поряд із камерними й симфонічними творами пише фронтові пісні, багато концертує. У 1942-го написав музику до фільму “Іван Грозний” (режисер Сергій Ейзенштейн). Серед найвидатніших творів воєнних років – 7-а фортепіанна соната, опера “Війна і мир”, 5-а симфонія, балет “Попелюшка”.

Прокоф’єв із Марією-Цецилією Мендельсон

Окрім натхненої праці над новими творами, Сергій не менш натхненно будував особисте життя. Ні, не з дружиною, а з Марією-Цецилією Мендельсон, студенткою Літературного інституту, молодшою на 24 роки від Прокоф’єва. Композитор так закохався, що невдовзі попросив у Кароліни розлучення. Та вона відмовила. Не стільки через почуття, а через те, що вона іноземка, і лише ім’я її чоловіка слугує щитом від переслідувань. Проте Сергія це не зупинило, він наполегливо добивався розлучення. Зрештою 1947 року радянський уряд визнав перший шлюб Прокоф’єва недійсним, тому композитор зміг одружитися знову без будь-яких перешкод. Що ж до колишньої дружини, то її майже відразу заарештували за нібито шпигунство й заслали на 20 років у табори. Лише в 1956-му після масової реабілітації вона змогла повернутися до нормального життя – перебралася в Лондон, де пережила колишнього чоловіка на 30 років.

У 1948-му творчість Прокоф’єва почали досить різко критикувати. До того ж почалися проблеми зі здоров’ям. Декілька років він майже безвилазно жив на дачі неподалік Москви. Попри критику продовжував творити – писав сонати, балет, симфонію. Лише взимку Сергій Сергійович перебирався у міську комунальну квартиру. Саме там його серце зупинилося назавжди. Це трапилося 5 березня 1953 року внаслідок чергового гіпертонічного нападу. Похований на Новодівичому цвинтарі в Москві.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram