Коржинський Сергій Іванович – видатний ботанік і генетик-еволюціоніст, один із основоположників фітоценології. Саме він увів поняття “раса” як основну таксономічну категорію рослин (застосовується в систематиці для позначення підпорядкування різних груп живих організмів, що відрізняються одна від одної ступенем спорідненості). Незалежно від голландського ботаніка Хуго Де Фріза обґрунтував мутаційну теорію (теорія гетерогенезіса), протиставивши її дарвінізму. Праці по вивченню рослинності Коржинського створили теоретичну основу, завдяки якій надалі розвивалася геоботаніка.

Сергій народився 7 вересня 1861 року в Астрахані, у дворянській сім’ї. Рід Коржинських походив від запорозьких козаків. Батько Сергія все життя працював лікарем, але нагла смерть забрала його рано із життя. Осиротілою дитиною опікувалась старша сестра Марія.

Хлопець із золотою відзнакою закінчив місцеву гімназію і в 1881-му вступив до Казанського університету на природниче відділення. Юнак був закоханий у ботаніку. Вже на другому курсі дослідження здібного студента привернуло увагу вчених. Наступні два роки Сергій детально вивчав види рослин степової смуги. За деякий час він став співробітником товариства дослідників природи. По закінченню вишу рішенням ради його залишили в університеті для підготовки здобуття професорського звання.

У 1887 році Коржинський захистив дисертацію “Матеріяли до географії, морфології та біології Aldrovandia vesiculosa” та отримав магістерський ступінь. Водночас працював приват-доцентом, викладав курс ботанічної географії та продовжував наукові дослідження. Він вивчав лісову та степову рослинність, наступ лісу на степ, розмежування між природними зонами тощо. Сергій Іванович класифікував типи ґрунтів на основі їхньої флори. Ідеї науковця про генезис і розвиток ґрунтів лісостепу були викладені в його докторській дисертації “Північна межа чорноземно-степової області східної смуги Европейської Росії в ботаніко-географічному та ґрунтовому відносинах”.

Отримавши докторський ступінь, вчений перевівся до Томського університету, очоливши катедру ботаніки. Викладацьку діяльність поєднував із дослідницькою. Чимало подорожував, проводив топографічні дослідження степових зон, аналізи яких були видані в 1981-му.

У 1892-му вченого запросили до тодішньої столиці Російської імперії, де він обійняв посаду головного ботаніка Імператорського Петербурзького ботанічного саду. За рік Сергій Іванович став ще й директором Ботанічного музею Академії Наук. Водночас професорував на вищих жіночих курсах. У 1896-му його обрали дійсним членом Петербурзької академії наук. Проте він на все життя залишався дослідником, навіть високі посади не заважали йому робити наукові розвідки.

Праці Коржинського мають велике значення для науки. Він описав флору Середньої Азії, запропонував загальне ботаніко-географічне районування імперії. Академік став одним із основоположників фітоценології – вчення про фітоценози, або рослинні угруповання. Фітоценологія це частина геоботаніки, вчення про рослинний покрив Земної кулі, що крім фітоценології включає ботанічну географію.

Також Коржинський першим висунув твердження, що не тільки сукупність фізико-географічних факторів середовища формує рослинність, а й рослинність створює життєве середовище, організоване відносинами між різними формами та видами рослин, і між рослинними формаціями, які визначають ґрунтоутворювальний процес. Пізніше це назвуть ландшафтом. Також вчений описав різноманітність змін рослинності в динаміці кордонів ґрунтово-рослинних зон.

За життя Коржинський написав понад 80 робіт із флористики, систематики, ботанічної географії, історії рослинності та про культурні рослини. Його ідеї стали основоположними для розвитку ряду розділів ботаніки на довгі роки. Також дослідник залишив нащадкам десятки тисяч листків гербарію, які мають велику наукову цінність.

На жаль, Коржинський прожив дуже коротке життя, але він встиг збезсмертити своє ім’я. Він висунув теорію мутацій – розділ генетики, що закладає основи генетичної мінливості й еволюції.

Сергій Іванович не дожив навіть до свого 40-річчя. 1900-го він виїхав до Астраханської губернії, де вивчав способи зміцнення пісків рослинністю, а звідти попрямував у Крим. Після повернення він раптово помер від пневмонії 1 грудня 1900 року. Його поховали на Нікольському цвинтарі у Петербурзі.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram