Сергій Герасимчук: БРІКС, Пекін, престиж і Україна

Сергій Герасимчук: БРІКС, Пекін, престиж і Україна. Фото Хвиля

Боротьба за міжнародне лідерство – цікавий і багатогранний процес. Посилення старих і формування нових альянсів, ставка на грубу чи м’яку силу, спроби придбати квиток у вищу лігу світової політики ядерним шантажем чи багатомільярдними інвестиційними проектами – усе це елементи міжнародної гри (в неї включена й Україна, хоча, наразі, з обмеженою суб’єктністю). Конфігурація сил у цій грі змінюється, а вага гравців, що донедавна були на другому плані – зростає. І лідер з числа таких гравців нині, поза сумнівом, Китай.

Китайські очільники намагаються посилювати роль КНР у існуючих міжнародних форматах та пропонувати нові ініціативи, де Піднебесна гратиме першу скрипку. І яким би не був формат, Пекін робить усе від нього залежне, щоб Китай у ньому виглядав виграшно. Для Сі Цзиньпіня це елемент престижу. Якщо цьогорічна травнева міжнародна економічна конференція “Одного поясу – Одного шляху”, що зібрала представників понад сотні держав – ініціатива нова і у цьому форматі КНР є позасумнівним лідером, то саміт БРІКС (Бразилії, Росії, Індії, Китаю та Південно-Африканської Республіки) 3-5 вересня у китайському Сямені став зустріччю лідерів держав, де лідерські амбіції є не лише в Китаю. Проте й тут Китай докладав зусиль для пошуку компромісів заради збереження престижу, хоча це було й не легко.

Альянс відмінних інтересів

Навіть в економічному плані БРІКС є досить неоднорідним об’єднанням. Він поєднує як держави, що виграють від експорту товарів та послуг на глобальному рівні (це Китай та Індія), так і держави, що натомість експортують здебільшого сировину – Бразилія, Росія та ПАР. КНР прагне зняття економічних бар’єрів в рамках БРІКС та на глобальному рівні, а Росія, навпаки, – прагне орієнтуватися на власне виробництво та застосовувати протекціоністські кроки.

У політичному плані відмінностей ще більше. Індія, Бразилія та ПАР – визнані демократії, а РФ та КНР не мають такого статусу. КНР та Індія відомі значними зусиллями у боротьбі з корупцією, а РФ, ПАР та Бразилія пасуть у цьому задніх. Китай намагається скористатися форматом БРІКС, щоб посилити свій “оксамитовий” вплив як у Азії, так і далеко за її межами. Індія докладає зусиль, щоб набути у міжнародному співтоваристві ваги, яка б відповідала її економічному та демографічному потенціалу і посилити свій голос у ООН. Росія прагне приховати власне економічне послаблення та статус регіонального гравця спільними фотосесіями з гравцями, що виходять на глобальний рівень – передусім із Сі Цзиньпінем.

На заваді єдності БРІКС – територіальні суперечки між Індією та Китаєм. Бразилія та Росія намагаються уникнути економічного домінування китайських інвесторів, а Китай, у той же час, намагається дистанціюватися від претензій російського президента Путіна на політичне лідерство в об’єднанні. Разом з тим, незважаючи на позірну хиткість БРІКС, недооцінювати його потенціал не можна. Певної згоди щодо низки питань учасникам саміту досягти вдалось.

Особливості Сяньменської декларації

Основним досягненням саміту БРІКС стало те, що він став майданчиком, на якому досягли порозуміння основні гравці об’єднання – Китай та Індія. Тривалий час питання участі Індії у саміті БРІКС було під сумнівом, понад те, у прикордонні Китаю та Індії, Докламі, спостерігалась ескалація, що загрожувала перерости у конфлікт. Проте, і Нью-Делі і Пекін пішли на певні поступки. Індія відвела з Докламу свої війська, а Китай в свою чергу пішов назустріч вимогам Нью-Делі і визнав терористичним пакистанське ісламістське угрупування Джайш-е-Мохаммед (попри те, що зазвичай Китай мовчазно толерує все, що відбувається в Пакистані, адже Ісламабад є стратегічним моюзником КНР у розбудові “Одного поясу – Одного шляху”). Загалом, питання тероризму згадується у Сяньменській декларації (ухваленій за підсумками саміту) – 17 разів.

Примітно також те, що учасники саміту приділили увагу і Північній Кореї. Лишити її без уваги не могли, бо випробування у переддень саміту Китай сприйняв мало не як ляпаса від Кіма, який на китайський престиж не дуже зважив, обираючи час для випробувань. Пекін не хоче радикальної зміни режиму в Пхеньяні, проте й Кім Чен Ин китайських очільників дедалі менше влаштовує своєю неадекватністю.

Поза тим, традиційно, Китай відстоював свої економічні інтереси – просування Нового банку розвитку БРІКС, який поруч із Азійським банком інфраструктурних інвестицій розглядається Китаєм як інструмент економічного посилення на глобальному рівні,

Занепокоєння викликає те, що безпековим контекстом скористалась і Росія. Коли окрім традиційних економічних питань на саміті прозвучали антитерористичні мотиви та питання Північної Кореї, президент Путін відразу запропонував свої послуги і на антитерористичному фронті і у питанні стримування Пхеньяну. Не виключено, що й надалі, користуючись з бажання Пекіну виглядати конструктивним і відповідальним гравцем, Москва намагатиметься користатися китайськими майданчиками для просування своїх ініціатив – вестиме свою давню гру: створювати проблеми, а потім включатися у їх вирішення здобуваючи політичні дивіденди.

В цьому контексті більш активним мав би бути Київ. По-перше, вказувати на те, що в плані безпекових викликів сучасності Україна, а не Росія могла б стати належним контрибутором безпеки – адже вона і потерпає від цих викликів і набула неймовірного досвіду у протидії ним. По-друге, чітко вказувати міжнародній спільноті, що Москва нападом на державу, що відмовилась від ядерної зброї, підважила режим нерозповсюдження в цілому, і тому навряд чи може претендувати на роль того, хто цей режим зцементує. По-третє, вести діалог не лише з державами Заходу, але і з новими глобальними гравцями – передусім з КНР та Індією, бо вже надто довго затягнулась мовчанка Києва у відповідь на пропозиції Пекіну про ЗВТ та безвізовий режим, а Індія, за винятком військово-технічного вектору співпраці, взагалі є для України “терра інкогніта”.

Комплексні дії по цих тематичних напрямах та на згаданих географічних векторах посилили б наші позиції і обмежили б поле для маневру Москви. А це для Києва є питанням навіть не престижу, а виживання…