Сергій Ейзенштейн – відомий режисер, сценарист, теоретик кинематографу і педагог. Його талантом захоплювався Чарлі Чаплін, який назвав картину “Іван Грозний” вищим досягненням в жанрі історичного кіна, а “Броненосець Потьомкін” і нині входить у топ-100 найкращих фільмів. Голлівуд у середині 1920-х запросив молодого генія попрацювати в Америці, і хоча там зробити кар’єру не вдалося, його ім’я знають в усьому світі.

Сергій Михайлович народився 22 січня 1898 року у Ризі. Батько – Михайло Осипович – був вихідцем із України, відомим інженером, архітектором і декоратором, працював у стилі модерн. Мати – Юлія Іванівна – донька заможних петербурзьких купців. Але сімейного щастя не було: постійні сварки, з’ясування стосунків, хлопчик ріс у постійному стресі. Михайло Ейзенштейн 4 роки в суді доводив подружню невірність дружини. Зрештою, коли малому виповнилося 11 – батьки розлучилися. Михайло Осипович забрав дитину собі. Тугу за мамою Сергій виливав у листах до неї, а Юлія засипала свого Котика подарунками, без можливості бачити його.

Попри сімейні негаразди Сергій отримав прекрасну освіту. Вивчив чимало іноземних мов, захоплювався театром і живописом, сам любив малювати комікси та карикатури. Закінчив реальне училище, а потім навчався в Петроградському інституті цивільних інженерів. У Громадянську війну він працював художником по декораціях в армійській самодіяльності. А після – Ейзенштейн прийшов в авангардистський робітничий театр, де почав працювати режисером і художником по декораціях.

У 1921 році Сергій Ейзенштейн вступив до Державних вищих режисерських майстернь, які очолював Всеволод Мейєргольд. Та вже за рік Сергій покинув майстерні, відчувши, що вже сам дозрів до самостійного творчого плавання.

Дебютний фільм Ейзенштейна “Страйк” був відзнятий у 1924-му. Сюжет стрічки – бунт робітників на одному з російських заводів. Уже в цій роботі режисер показав те, чого згодом навчатимуть студентів кіноіндустрії – використання метафори, прийоми монтажу, почуття ритму. Картина отримала срібну медаль 1925 року на Міжнародній виставці сучасних декоративних і промислових мистецтв у Парижі.

Наступне кіно “Броненосець “Потьомкін” (1925) був присвячений повстанню матросів. В історію світового кінематографу увійшла сцена розстрілу мирної юрби в Одесі. За підрахунками статистиків, цей шедевр Ейзенштейна має максимальну кількість нагород і постійно входить в рейтинг фільмів “усіх часів і народів”. Фільм німий, але Ейзенштейну вдалося досягти величезної виразності завдяки монтажу атракціонів”. Як формулює сам Сергій Ейзенштейн: “Це вільний монтаж довільно обраних самостійних дій, але з точною установкою на певний кінцевий тематичний ефект”. “Потьомкін” не має традиційного сюжету, матеріал в ньому побудований за принципом хроніки, але – це драма. Фільм став класикою нового кіномистецтва.

У 1928-му вийшла стрічка “Жовтень” про події 1917 року.

Наступного року Ейзейнштейн поїхав у відрядження за кордон вивчати західне кіномистецтво. Спочатку Сергій читав лекції у Берліні, Лондоні, Амстердамі. У 1930 році підписав контракт із голлівудською кінокомпанією Paramount Pictures на екранізацію “Американської трагедії” Теодора Драйзера. Співпрацюючи з Айвором Монтеґ’ю та Григорієм Александровим за сприяння самого автора трилогії, Сергій розпочав роботу над сценарієм. Але за місяць Paramount відмовився від його сценарію.

Але це не зламало режисера і він приступив до зйомок нового фільму “Хай живе Мексика!”. Коли він відзняв 75 тисяч метрів плівки, прийшла телеграма з пропозицією повернутися до Радянського Союзу. Ейзейнштейн покинув роботу й повернувся. Пізніше з відзнятого матеріялу змонтували два фільми “Буря над Мексикою” і “Час під сонцем”, але сюжет обох стрічок разюче відрізнявся від першозадуму режисера.

По поверненню до СРСР митець займався дослідницькою роботою, писав статті, готував лекції. Його книги “Сенс фільму” (1942) і “Форма фільму” (1949), де описані принципи кольору, звуку і монтажу в кіно, стали навчальними посібниками для кіноматографістів. У 1938 році Сергій Ейзенштейн зняв свою першу звукову картину “Олександр Невський”, яка присвячена перемозі над тевтонськими лицарями. Стрічка вважається однією з кращих картин майстра.

У 1945-му Ейзенштейн зняв “Івана Грозного”. Фільм також був наповнений експериментами зі звуком, кольорами та монтажем. За життя Сергій знімав продовження цієї картини, але на екрани вона не потрапила. У другій частині режисер роздумував про жорстокість влади й про те, що диктатора неминуче чекає розплата – самотність і муки совісті. Це трактування не влаштувало панівну верхівку. Фільм треба було переробляти. Але митець не встиг – його серце зупинилося 11 лютого 1948 року.

По смерті Ейзенштейна, його дружина Пера Моісеївна Фогельман уклалала в шість томів зібрання творів Ейзенштейна, які були видані протягом 1964-1971 років. Окрім того вона впорядкувала альбом фільмів “Радянське кіномистецтво, 1919-1939”, відзнятих чоловіком.

Дзиґа Вертов – грандіозний експериментатор і батько українського звукового кіна

28 квітня 2016-го в межах виконання Закону України щодо декомунізації, в Одесі, де режисер зняв свій знаменитий “Броненосець “Потьомкін”, було увічнено пам’ять Ейзенштейна і його іменем було названо колишній Другий Колгоспний провулок. Одна з вулиць Донецька також названа на честь видатного режисера.

Степан Чарнецький – забутий автор “Червоної калини”

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram