Семен Могилевцев. У сучасному світі мало кого здивуєш словами “меценат”, “благодійник”, “волонтер”. Прикро й тому, що на цьому сьогодні роблять собі популярність, кар’єру окремі особистості, а іноді й добре заробляють. Важко стверджувати, що у минулому столітті щирість не підмінялася показовістю, а допомога ближньому завжди була покликом душі. Та на щастя, історія знає приклади людей, чиї благодіяння достойні наслідування.

Сьогодні 105 років по смерті мецената Семена Могилевцева. Він народився не в Києві та прожив тут багато років і зробив неоціненний внесок в розбудову міста. Якось професійний юрист перейнявся справою батька і почав торгувати лісом. Так, у Києві на березі Дніпра силами родини Могилевцевих з’явився перший лісопильний завод. З часом, саме ця справа стане основним джерелом доходів для Семена Семеновича та його родини.

Семен Могилевцев
Семен Могилевцев

Статки швидко росли – два лісопильні заводи, гектари землі з лісом, 4 парові лісопильні, маєтки та з десяток будинків, що здавалися в оренду. Для початку ХХ століття, купці І гільдії (до якої належав Могилевцев) були, як тоді говорили “при повазі та вхожі до двору”. Він користувався неабияким авторитетом, тому нікого не здивувало призначення на 10 років скарбником і директором Київського міського кредитного товариства та на 11 років гласним Київської міської думи. Оточення дивувалося лише одному! Маючи колосальні доходи – одяг його чомусь завжди скромний. Непоказовість надовго закріпилася в його душі. Та й біля себе він тримав людей надійних, порядних і врівноважених емоційно. Надто вже не любив галасу й шуму.

Єдине, друзі вмовили влаштувати в своєму домі зустрічі тодішньої інтелігенції, інтелектуальних розмов та вечорів. І на піку популярності мистецтво в стилі “ренесанс” оселяється і в будинку мецената. До слова, будинок – знаний в Європі шедевр архітектури, зведений 1901 року за проектом Ніколаєва. Розташований і зараз по вул. Шовковичній і вважається, по праву, однією з визначних пам’яток Києва. “Шоколадний будинок” – так кличуть його туристи. Придивіться уважно, дійсно, дуже схожий на плитку шоколаду.

Особливості інтер’єру особняка свідчать не тільки про майстерність архітектора-стилізатора, а й про глибину київських художніх традицій, що беруть початок з глибини століть і дбайливо збережені в архітектурних елементах, що якимсь дивним чином поєднуються з ренесансом. Реставраторам вдалося відновити понад 70% автентичного декору будиночку Семена Могилевцева. Більш того, експерти твердять, що інтер’єр схожий дуже з іншими збереженими інтер’єрам інших багатіїв, зокрема Лібермана (автор той самий архітектор).

Слід зазначити, що з Києвом Семена Семеновича пов`язує чимало. У 1909 році – голова Київського товариства опіки про вищу комерційну освіту, член ради піклувальників Київського політехнічного інституту, почесний член комітету Київського художньо-промислового музею. Серед його активностей були й такі посади – скарбник Товариства старожитностей і мистецтва. Власними коштами меценат завжди підтримував розвиток художньої справи в Києві, не без його участі Київ та Україна дали світові славетні імена Олександра Архіпенка, Івана Кавалерідзе, Абрама Маневича, Олександра Богомазова та інших. Особисто керував перебудовою будинку Педагогічного університету ім. Драгоманова. Семен Могилевцев звів лікарню на розі вулиць Великої Васильківської та Лабораторної (в роки І Світової тут був шпиталь Червоного Хреста) та ще лікарню на Микільській Слобідці. Закупив для декількох лікарень рентген-обладнання, побудував пологовий притулок.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Перелік можна продовжувати і продовжувати. Та кілька слів про знакову подію 1913 року – з нагоди приїзду цесаревича Олександра до Києва відкрили Педагогічний музей (нині Будинок учителя), з власної скарбниці Могилевцева було витрачено 500 тисяч рублів. То була нереально велика сума на той час. І це мабуть, єдиний випадок, коли Семен Могилевцев вирішив не долучати до цього проекту інших меценатів, йому хотілося лишити згадку про себе місту Києву. Вже наступного року його ім’я було, дійсно, на вустах в усіх київських мистецтвознавців – меценат подарував Міському музею два колти (золоті підвіски) великокняжої доби.

Та й взагалі за ці 20 років не було жодної справи чи установи, долею якої він би не перейнявся. А уявіть-но тільки у ХХ столітті ілюмінацію на хресті святого Володимира? На це з’їзжалися подивитися з усіх усюд, навіть на сторінках роману Михайла Булгакова є згадка про цю дивину: “тепер рибалки, що заблукали в водах Дніпра, завжди знаходили шлях до берега”. І до цього доклав руки Семен Могилевцев.

Чи була благодійність справою його життя? Успіх справ був пропорційним прагненню розділити з кимось тяготи існування: він жертвував на потреби Міської лікарні, жіночого ремісничого училища, на водопровід і електроосвітлення. Попри розкоші, Семен Могилевцев не хизувався багатством, роздавав чимало бідним, жертвував на збереження пам’яток архітектури, культури та мистецтва.

Семен Могилевцев ніколи не мав власної родини, дружини, дітей. Здавалося, що насправді в такий спосіб він відчуває, що живе недаремно. Хоча є свідчення, що численні племінники по його смерті розділили між собою величезні статки та й за життя не були обділені увагою дядька. Цікаво й те, що Семен Семенович був з багатодітної родини, хоч на той час сім’єю у дев’ять дітей мало кого здивуєш. Всі були дуже дружні. Окрім Семена Могилевцева, своєю благодійною діяльністю відомі на теренах України і його рідні брати – Павло і Микола.

Чеслав Мистковскі. Жінка в червоному

Роман Іваничук – з когорти українських новелістів

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Інформаційний фронт, знання – це важливо. Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]