Семен Ластович-Чулівський – один із найвідоміших представників бандурного мистецтва України в XX столітті. Він поєднав різноманітні регіональні школи гри на цьому музичному інструменті, зробив вагомий внесок в удосконалення бандури, тривалий час займався навчально-педагогічною діяльністю.

4 листопада 1910-го на Львівщині в заможній родині священника народився Семен Ластович-Чулівський. Навчався в академічній гімназії Львова, яку закінчив у 1930 році. Уже тоді молодий та завзятий Семен організовував світські й церковні хори, а також драматичні гуртки. Мав неабиякий хист до писання картин та створення декорацій. Зустріч із відомим бандуристом Костем Місевичем визначила подальшу долю Семена. Місевич навчив хлопця майструвати бандури, той своєю чергою, самотужки опановував музичний інструмент. Пізніше Семен удосконалював своє вміння в знаменитій бандурній школі Юрія Сігалевича (український бандурист, актор, лялькар, художник і громадський діяч, засновник і керівник капел бандуристів).

Семен у школі співпрацював із Костем Місевичем й іншими видатними музикантами. Саме їхній вплив сформував світогляд Ластовича-Чулівського. У той період він почав збирати й упорядковувати народний пісенний фольклор, адаптовуючи під гру на бандурі. Пізніше з матеріялу вийде авторська збірка пісень.

1939 року музикант потратив за ґрати, цьому посприяли радянські “визволителі”, які почали наводити “лад” на західних територіях України. Чимало інтелігентів, просвітників і митців сиділи в холодній лише за те, що любили свою Батьківщину. А виходили звідти або на розстріл, або в Сибір. Напевно така б доля спіткала й Ластовича-Чулівського, але він зумів втекти й деякий час переховувався за річкою Сян. Брата, сестру та батьків також заарештували й у 1941-му вивезли до Сибіру.

Під час німецької окупації Семен давав приватні уроки гри на бандурі, грав в ансамблях. Це все робилося задля збереження національної культури. Навесні 1943 року до Львова з’їхалися галицькі бандуристи, серед них був і Ластович-Чулівський. Музиканти організували кілька виступів. Їх охоче підтримував Кабінет музики при Інституті народної творчості у Львові. Також за сприяння Кабінету в листопаді до Львова завітала Капела бандуристів імені Тараса Шевченка (чоловіча капела бандуристів, формально заснована 1941 року в Києві на основі учасників попередньої Державної зразкової капели бандуристів). Знайомство Семена з керівником капели Григорієм Трохимовичем Китастим стало доленосним. Вже в 1944-му Ластович-Чулівський увійшов до Капели бандуристів і того ж року, разом із ансамблем виїхав до Німеччини.

Семен замешкав у Мюнхені. Його співпраця з капелою за кілька років припинилася. Причиною цього стало підірване ще в тюрмі здоров’я. Він часто хворів, зрештою до всього додалися сухоти. Неправильно обране лікування, занадто велика кількість пігулок призвели ще й до втрати слуху. Все це унеможливлювало брати участь у виступах.

Після того Ластович-Чулівський присвятив своє життя удосконаленню бандурного мистецтва та вихованню нових поколінь музикантів. Він особисто виготовляв музичні інструменти й набув значного авторитету в цій справі. Яскравим свідченням цього є те, що в середині 1950-х років саме до Ластовича-Чулівського звернувся Мирослав Дяковський – один із вихованців Зіновія Штокалка. Дяковський, мешкаючи в США, попрохав Ластовича-Чулівського розповісти про свою технологію виробництва бандури. Митець виклав її у цілій низці листів. Мирослав Дяковський згодом упорядкував їх і видав окремою брошурою під назвою “Листи про бандуру”.

Іншим напрямком діяльності Ластовича-Чулівського стала підготовка фахових праць із викладом методики гри на бандурі. Він збирав та узагальнював народні та авторські твори, прагнучи виховувати на них нових музикантів. Так у Нью-Йорку в 1959 році побачила світ “Збірка українських народних пісень і мелодій для бандури: репертуар пісень і мелодій для голосу і бандури з полегшеним способом самонавчання”. Як і “Листи про бандуру”, її також упорядкував Мирослав Дяковський на основі напрацювань Ластовича-Чулівського. Ця книга поєднувала риси підручника та збірки музичних творів.

Нарешті, в 1964-1966 роках Ластович-Чулівський написав у Мюнхені підсумкову працю свого життя – “Кобза-Бандура”. У цій двотомній роботі, проілюстрованій численними малюнками й таблицями, він уперше системно виклав основні принципи конструктивного удосконалення бандури.

На жаль відомостей про мюнхенський період мало. Семен Ластович-Чулівський жив майже відлюдником. Коло людей, із якими він спілкувався, було дуже вузьке. В останні роки життя матеріяльно та морально хворого чоловіка підтримував співак-бандурист Богдан Шарко. Коли, 4 березня 1987 року Семен Ластович-Чулівський відійшов у засвіти, то саме Шарко організував похорон митця, а пізніше збирав кошти для надгробка на могилі. Поховали українця на мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram