19:05
– Гоша!!!! – пані під 50 кричить над самим моїм вухом на сходах у “фанку” Палацу спорту. Сьогодні тут концерт групи Scorpions. Висота голосу жінки така, що вухо мені на якусь мить закладає. Дивлюся на неї осудливо.
– А што! Я любімава іщу! Пєрвий раз с нім на канцертє!

Відповідаю, що для такого в сучасному світі є телефони, і спускаюся в натовп.

На концертах я практично завжди потрапляю в найвіддаленішу частину фан-зони. Тут добре видно сцену, байдуже, що далеко. А що найважливіше – є місце погоцати, не будучи затоптаною, і самій ненароком когось не затоптати. Що вже там.

19:20
Поруч весела жіноча компашка “прикладається” до рукава сірої куртки однієї з учасниць. Закусують цукерками. На вході в Палац спорту, звісно, є контроль, переглядають вміст сумок, пляшки проносити не дозволяють. Але якщо дуже треба, то чвертку коньяку дівчатам завжди вдається пронести. Знаю це зі студентських років.

19:40
Початок концерту затримують. Утім, відвідувачів це не хвилює, великі концерти завжди починаються з запізненням. Чоловіки в компанії ліворуч від мене приносять із буфету пиво в пластикових стаканчиках. Пізніше ця тара опиниться під ногами.

Дивно, але на сцені лише заставка й легка музика на фоні. Зазвичай групи такого масштабу, як Scorpions, мають на розігріві когось, хто в цей час “розкочегарює” публіку.

До слова, Палац спорту повний, хоч квитки були не з дешевих: у вересні квиток у другу фан-зону коштував півтори тисячі гривень. Заповнені не лише фан-зони, а й всі місця для сидіння. Я, чесно кажучи, ніколи не розуміла сенсу йти на такий концерт, щоб сидіти в кріслі. З тим самим успіхом музику можна слухати де-небудь у маршрутці.

19:52
Світло гасне, на сцені з’являються Клаус Майне, Рудольф Шенкер і решта команди. Scorpions таки грають без “розігріву”. Уже після першої композиції Клаус Майне вітається з фанами українськими словами “Як справи?” Не знаю, як решту публіки, а мене це українське привітання потішило та навіть зігріло. Пізніше Клаус ще закричить “Дякую, Києве!”, і я буду зворушена вдруге, бо чого-чого, а кличного відмінку від німця я не сподівалася. Тут і від своїх не часто почуєш, а в німецькій мові такої граматичної категорії взагалі немає.

Довершують мою мовно-патріотичну радість синьо-жовті екрани під час виконання наступної композиції і молода пара праворуч від мене, яка теж розмовляє українською.

Решту часу співаки спілкуються з публікою англійською. Англійська Майне настільки органічна, що в якусь мить я засумнівалася, чи не говорить він нею постійно. Попри те, що всі їхні пісні англійською, Scorpions – німецький гурт, місце їхньої дислокації – Ганновер. Навіть поверховий пошук в Інтернеті показує, що принаймні на німецькому телебаченні фронтмени говорять німецькою. Цікаво, чи закидає їм громадськість, що за час існування гурту (а це понад 50 років з 1965-го!) вони так і не співали рідною мовою?

20:06
Рудольф Шенкер грає “соляк” на гітарі. Окрім, власне, гри треба ще відмітити професійну роботу на камеру. Таких, як я, хто на власні очі побачить переважно екрани, на великих концертах більшість. Тому важливо не просто пробігтися по сцені, але й стати в правильному місці в правильній позі. У Шенкера це відпрацьовано ідеально: публіка знімає та записує. У мої студентські часи соляки й хіти на рок-концертах супроводжувалися запальничками, стрибанням і розмахуванням патлами, нині – мобільними телефонами. O tempora, o mores!

“Неозброєним оком” видно, наскільки добре відпрацьована структура концерту. Почерговість пісень і соло-виступів продумана так, щоб дати відпочити голосовим зв’язкам немолодого вже вокаліста. Клаусу Майне цьогоріч виповнився вже 71 рік, стільки ж Рудольфу. Один із наймолодших у гурті – барабанщик Міккі Ді, йому лише 56 років. Його соло на барабанах було, без сумніву, найкращим з усіх почутих мною раніше. Судячи з того, як реагував зал, не лише мною.

20:31
Група нарешті співає перший всім відомий хіт Send Me an Angel. Загалом за вечір таких пісень буде близько п’яти. Ще Holiday, Big City Nights, Rock You Like a Hurricane і, звісно ж, Wind of Change, куди ж без нього. Не так уже й багато. Але якщо подумати: Crazy World Tour, у межах якого відбувається концерт, триває вже два роки. Із червня 2017 гурт дав уже понад 100 концертів, а Київ – одна із завершальних точок. І скрізь публіка хоче ті самі пісні… Мені, мабуть, вони би вже збридилися.

20:39
Нарешті Wind of Change. Зал вибухає. Написана в 1990 році пісня, присвячена закінченню холодної війни й перебудові в СРСР, а також це неформальний гімн возз’єднання Німеччини. Всі навколо співають. Я теж. Утім, деякі слова таки пропускаю. Мені не подобається співати про Москву та про балалайку, яка має заграти те ж, що й гітара Шенкера. Я думаю, що “вітер змін” у нашого північного сусіда давно віє в зовсім інший бік, і про те, наскільки етично виконувати цю (без сумніву чудову) баладу в Києві під час війни з Росією. 

21:22
Клаус Майне, загорнутий у синьо-жовтий прапор, дякує слухачам і обіцяє приїхати ще. Концерт несподівано закінчується. Scorpions з німецькою точністю відіграли рівно півтори години й пішли. Публіка, яка тільки завелася та чекає більше хітів, збентежено стоїть. Аж коли вмикається світло та гасне екран, починають розходитися.

Роззираюся довкола. Тут всі вікові групи: від однолітків Шенкера до їхніх внуків-школярів. Останніх, очевидно, привели батьки, показати кумирів своєї молодості. У гардеробі розговорюємося з парою студентів. Сходимося на думці, що хоч Scorpions і зірки, але концерт із розділу “економ-варіант”, своїх грошей він, на жаль, не коштував.

Thank you Kyiv for an amazing Night …. the Ukraine Rocks 🇺🇦 !!! Love Scorpions

Posted by Scorpions on Wednesday, 13 November 2019
Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram