Я прилетіла в Салоніки в останній день вересня, вдягнута майже по-зимовому. Збираючись в політ, я мала сумніви стосовно доречності купальника в моїй валізі, але про всяк випадок поклала. Так, купальник це саме та річ, яка мені необхідна, я відчула вже коли вийшла з аеропорту “Македонія”. В Києві сьогодні було мрячно і вітряно, а в Салоніках справжнє літо!

По дорозі з аеропорту розглядаю околиці. Пейзаж за вікном схожий на український: кущі, дерева, поля. Заправки, щоправда, дивують. Такі простецькі. Ані тобі кафе всередині, ані магазинів, як ми звикли. Просто заправка, більше схожа на ті, які іноді трапляються в Україні десь далеко від цивілізації.

Пів години машиною з аеропорту і мене вже радо зустрічають Салоніки! Я розглядаю будинки з довжелезними балконами, такі цікаві, з дороги видно, що балкони від десяти метрів і довші. Графіті на стінах всюди. Напевно творчі люди тут живуть, розмірковую дорогою.

Читайте також: Вільнюс. День третій. Шопінг по-литовськи

За десять хвилин кружляння машиною вулицями Салоніків, я розумію, що тут повна анархія: машини їдуть як хочуть і куди хочуть. Велосипедисти і мотоциклісти їдуть дивними маршрутами, обганяючи і підрізаючи автівки. А поміж усім цим транспортом снують пішоходи, які теж не зважають на світлофори.

Салоніки пахнуть по-особливому, я поки що не можу зрозуміти чим саме, але цей запах ні з чим не можна порівняти. Напевно це запах Середземномор’я. Адже море зовсім поруч.

Тож приїхавши в місто, поселившись, я в першу чергу перевдягаюся в літній одяг і йду знайомитися ближче з містом, яке за розміром в Греції поступається лише Афінам і має багату візантійську спадщину. А ще треба розібратися, чим же особливим тут пахне.

Я поселилася в самому центрі Салоніків біля Ротонди. Тож дорогу додому знайти не проблема. Потрібно лише знайти Ротонду. А від Ротонди до моря – пішки десять хвилин. Вже починає сутеніти. Перехожі снують вулицями, тераси ресторанів переливаються вогнями, вітрини магазинів манять сувенірами. Одним словом – курорт.

Море в Салоніках – це набережна, яка тягнеться так далеко, що кінця не видно. Одне збентежило мене на набережній – тут немає жодних огороджень, тож гуляти з песиком або з дитиною тут напевно не дуже комфортно, адже шубовснути в море дуже просто. Уздовж набережної встановлені лавки. Вони поставлені так, щоб перехожі могли присісти і подивитись на море, чи на захід сонця.

І саме зараз, коли я підійшла на набережну, почався захід сонця. Я чула про заходи сонця в Греції, але бачила вперше. Тож сіла на лавку, розуміючи, що принаймні годину я тут точно проведу. А захід сонця такий незвичайний! Небо швидко зафарбовується червоним кольором, а сонце, червоне коло, повільно сідає за хмари. І це так гарно! А я лише годину, як прилетіла, але вже зрозуміла, чому саме Греція. Тут неймовірні заходи сонця!

Намилувавшись морським краєвидом, я продовжила прогулянку набережною, аж поки не натрапила на кораблі, що катають туристів морем. Їх було двоє. Один був схожий на піратський, інший – на античний. Я думала не довго і обрала античний. Запитала вартість прогулянки і здивувалась. Виявляється прогулянка нічого не вартує, я маю лише замовити щось випити на кораблі. Дивно, в Києві ми платимо і за прогулянку, і за напої. Все-таки Греція гостинна країна. Моя прогулянка морем під зорями тривала десь пів години, але цього було достатньо, щоб насолодитися хвилями і кавою по-грецьки. Це моя перша дегустація місцевої кави. Вона має густий і насичений смак і подається в такій малюсінькій філіжанці, неначе казковий напій.

А далі була прогулянка нічними Салоніками. Місто гуде, немов бджолиний рій, на вулиці так багато людей, неначе всі вийшли з дому одночасно.

“Це туристи?”, – питаю я грека.

“Ні, це греки, вони люблять виходити на вечерю і прогулянку в такий час”, – пояснює мені місцевий житель.

От чим відрізняється Україна від середземноморських держав. Ми увечері вдома вечеряємо, телевізор дивимось. Звичайно ми ходимо гуляти, але це інше, – це культ вечірнього променаду. Греки нікуди не поспішають, вони годинами сидять за столиками літніх терас. Таке враження, що зранку нікому не потрібно йти на роботу.

Що ще цікаво: я вже другу годину гуляю містом і не бачу жодного Мак-Дональда, або іншого американського фаст-фуду. Це ж центр, можливо вони розташовані на околиці, а можливо їх і зовсім немає. А замість цього уздовж вулиць працюють грецькі кав’ярні, ресторани, смажать місцеву шаурму і продають випічку. Ось! Нарешті я зрозуміла, чим це так по-особливому пахне на вулицях. Тут пахне печеним хлібом, який продається всюди: місцеві булки, пиріжки, ще якісь хлібні вироби. Я купую кілька різних пиріжків на пробу і, вважаючи свою першу прогулянку достатньо вдалою, йду додому спати.

Ви думаєте, я спала вночі? Місто гуде настільки потужно, що навіть із зачиненими вікнами, в мене складалось враження, що всі ці люди говорять, сміються, сваряться і співають в моїй кімнаті і лише ближче до четвертої ранку вулиця стихла і я заснула солодким сном щасливої туристки. Треба хоч трохи поспати, адже вже наближається ранок нового дня, сповненого пригод і цікавих подій…

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram