Салоніки – місто, куди хочеться повертатися

Свій останній день у Салоніках я провела на набережній. Сиділа на лавці і дивилася на море, пила каву і рахувала хвилі. Помірне життя середземноморського міста якось непомітно переключило мене на інші емоційні вібрації. Кудись зникли тривоги і метушня. На їхнє місце прийшла лінь і розміреність не тільки в рухах, а навіть у думках. Я стала розуміти греків, які нікуди не поспішають і по пів ночі сидять на терасах. Нарешті я зрозуміла, навіщо потрібні балкони в квартирах. Не для сушіння прання, а для того, щоб не кваплячись пити вино, вдихаючи вечірнє повітря шаленого міста. Я усвідомила для чого потрібні ранки. Для прогулянок. Щоб, узувшись у зручні капці, не поспішаючи, обігнувши Ротонду і пройшовши в Тріумфальну арку Галерія, вийти на набережну, тримаючи в руці капучино зі Старбаксу. Пити каву і просто слухати море.

Салоніки – казкове, містичне місто, де напевно, ніколи не прокладуть лінію метро. Коли гуляєш центром, можна споглядати розкопки на кожному кроці. Кожного разу, коли місцеві жителі починали копати метро, вони натикались на історичні артефакти. Кажуть, що під містом знаходиться ще одне місто, яке влада боїться порушити, тому часто посеред вулиці можна наткнутися на церкву, яка на половину виглядає із землі, або на дах старовинного замку, який розташований кількома метрами нижче від тротуару. А й дійсно, навіщо тут метро? Метро – це ознака мегаполісу, а не райського куточка.

Салоніки були столицею багатьох держав протягом своєї чотиритисячолітньої історії. Тут на кожному кроці натрапляєш на унікальні пам’ятки архітектури. Я вперше стикнулась з такою кількістю історії на квадратний метр площі. Робиш десять кроків і ось тобі – розкопки, або вежа, або арка, або старовинний храм.

Читайте також: Салоніки – місто, яке засинає під ранок

Над набережною височіє Біла вежа. Одна з найтиповіших пам’яток архітектури. Її ще називають кривавою через низку сумних подій. Побудована свого часу турками, вона виконувала функції оборонної частини міста. Довгий час вежа була казармою і в’язницею. 1826 року тут відбулася масова страта злочинців, через що вежа і отримала назву кривавої.

Не буду спамити кількістю історичних пам’яток. Гугл вам краще за мене розкаже про місця, які необхідно відвідати туристу.

Є одна неісторична пам’ятка міста, від якої я лишилась у захваті – кафе-бар Скай Лайн. Кафе розташоване в центрі неподалік від набережної і його видно звідусюди, тому що воно розмістилося на верхівці телевізійної вежі. Особливість кафе-бару в тому, що воно крутиться навколо своєї осі і гості, сидячи за столиками, можуть протягом години оглянути місто з усіх боків. Я заглянула сюди напередодні ввечері, коли вже почало темніти і перше, що захотілося зробити – це купу фотографій, адже з вікон Скайн-Лайну відкривається такий неймовірний краєвид на місто, залите вогнями, про який я й не мріяла. В кафе крутиться лише платформа, на якій встановлені столики, а місто, де розташоване обладнання, бар, піаніно, кухня – це все знаходиться в центрі зали і стоїть нерухомо. Середній чек на одного тут обійдеться вам в 20 євро, або наприклад чашка чаю тут коштує чотири євро. То ж не потрібно мати якісь великі статки, аби сюди потрапити.

Останні штрихи туризму – покупка сувенірів. Магазинів з сувенірами в Салоніках напевно більше, ніж продуктових, купити хочеться все, але розуміючи розмір вільного місця у валізі я купую не так вже й багато. Обов’язково солодощі і грецький шоколад, нехай ще кілька днів після польоту я відчуватиму смак Греції.

Читайте також: Олімп: як я шукала стежки, якими гуляв Кентавр

Трохи розкажу про їжу. Я дуже хотіла дізнатися, як насправді має смакувати і виглядати грецький салат. Тож ділюсь з вами враженнями. Салат я їла в ресторані на набережній. І він виглядав майже, як у Києві. Але були деякі відмінності: сир не був нарізаний, він просто величезним шматком лежав зверху салату. І цибулю греки не маринують для салату. Тут цибуля має смак цибулі. А загалом дуже смачно, особливо, коли овочі для салату місцеві, а оливкова олія домашня.

Ще в Греції подають спеціальний соус до м’яса і риби, до всього тобто. Це суміш сметани, натертих огірків і трав. Ні на що не схожий, він виявився дуже доречним і легким. Не знаю, як за етикетом його треба вживати, я просто їла його ложкою.

Фрукти тут солодші, ніж в Україні, однозначно. Я навіть спробувала дивний фрукт, який має вигляд яблука, але всередині це справжня соковита груша, називається «китайська груша».

Пора збирати валізу, адже завтра мій літак додому. Греція не була в списку країн, які я планувала відвідати цього року, але я щаслива, що життя іноді підкидає мені незаплановані подорожі. Я полюбила Салоніки за їхній хаос і анархію. Я навчилася засинати під сміх і музику, яка не стихає, а навіть посилюється вночі. Я вивчила два слова “Калімера” – добрий день і “чай” – чай. А ще, на відміну від інших країн, мені хочеться сюди повернутися. Вийти вдруге з дверей аеропорту “Македонія”, промовивши: “Калімера, Салоніки”.