Шимон (Шимен-Семен за паспортом) Кузнець народився 1901 року в Білорусі. Згодом, його життя було пов’язано з Україною – він вчився в рівненській школі, певний час проживав в Києві, а вищу освіту майже здобув у Харкові. Громадянська війна зрештою перервала навчальний процес у Харківському комерційному інституті, і не було навіть повних двох навчальних років системної освіти.

Менше з тим, уже після еміграції в США (1922 рік), колеги – відомі американські економісти, вважали його знання отримані в Харкові дуже ґрунтовними, фундаментальними, та такими, що дозволили сформувати Кузнецю унікальні концепції економічного розвитку, оцінку благополуччя та національного доходу – ВВП. Дещо Кузнець встиг і у Харкові – була видана перша стаття “Грошова заробітна плата робітників та службовців фабрично-заводської промисловості м. Харкова в 1920 р.” в 1921 році.

Причини його еміграції можуть здатися зрозуміли, проте сам Саймон не дуже волів згадувати цей етап. Він був молодою людиною, і очевидно амбіції переважили намагання укорінитися в Харкові. Також він згідно з Ризькими угодами мав право на виїзд до Польщі чим і скористався. Його оцінка Радянського Союзу ніколи не була аж занадто критично, навпаки – методології, що він створював, претендували на універсальність – повинні були однаково працювати як в розвинутих, так і в відсталих економіках, у соціалістичних, капіталістичних і так далі.

У США жив уже його батько. Він покинув родину ще в далекому 1909 році, вкравши величезну суму грошей (в Азовсько-Донецькому банку, де працював, та у приватних осіб) – 100 000 тодішніх царських рублів. Можливо, сором і загальний осуд, що викликав вчинок батька й стали для майбутнього Саймона Сміта причиною до еміграції. З іншого боку, цей винятковий перфекціонізм, педантичність, “чистота” в зборі даних також могла бути викликана вчинком батька, що, очевидно, любив жити “легко” – покинувши родину, забравши величезні кошти.

Сам Кузнець намагався не говорити ні про родину, ні про свою до-американську історію. Історія крадіжки Абрама Кузнеця була доволі відомою, відповідно мати тавро “син злодія” жодній людині неприємно, в якому вона б середовищі не була. Згодом, у Радянському Союзі, йому б загадали обов’язково про це – і про капіталіста батька, і про крадіжку, і приписали би зв’язки зі США на цій підставі. Інтуіція, бажання позбавитися старого досвіду, намагання розпочати життя по-новому та легальна можливість це зробити зрештою остаточно підштовхнули молодого Шимена на еміграцію.

Там він швидко отримав уже магістра в Колумбійському та почав працювати на уряд. Це були як планові комісії, зокрема військового планування в часи Другої світової, так і експертні органи. Він часто писав і в співавторстві. Але з цілої низки його концепцій та робіт, мені хочеться виділити дві ідеї, що здаються особливо актуальними для нашої країни.

Перша з них – це ВВП. Фактично, саме Кузнець “створив” цей показник, запропонувавши оригінальну та головне – просту методологію підрахунку даних економічного виробництва та зростання. Він застерігав, що ВВП – не може бути пов’язано ні з економічним благополуччям реального населення, ні з розв’язками соціальних питань. Як людина інтелігентна, він застерігав від використання такого показника в пропагандистських цілях. Проте, історія зробила своє – важко вказати більш відомий пересічному громадянину термін з економіки, аніж ВВП, чи менш розпіарений власне самими економістами, політиками й журналістами. Простота цього ВВП (і ВНП як пов’язаної категорії) зіграла із самою ідеєю жорстокий жарт – ми використовуємо цей термін частіше, за будь-який, проте сама ідея вже давно забулася. Це нагадує вже або забобон чи якусь забуту релігійну традицію, що повторюється автоматично.

Друга ідея – це “Крива Кузнеця”. Це передбачення, що розподіл національного доходу (щось схоже на ВВП) відбувається нерівномірно на перших етапах економічного зростання. Тобто, є люди що отримають значно, якісно більшу частину економічного “пирога”, що створила та чи інша країна. Утім, згодом, цей розподіл пирога “вирівнюється”, зокрема із завершенням стадії бурхливого економічного зростання – починають працювати програми зайнятості, пенсійні, змінюється податкова шкала, як державний, так і приватний розподіл цього “пирога” в економіці. З цього випливає декілька цікавих наслідків. Наприклад, програми державного перерозподілу ВВП через ті ж податки чи стимулювання зайнятості, стають ефективні (тобто, сприяють збагаченню населення), тільки коли економічний зріст вже відбувся, до того – це дуже сміливе інвестування в майбутнє (в кращому разі). Або й неефективне використання невеликого (у бідної та відсталої країни) ресурсу. Тома Пікетті розкритикував таке бачення згодом, уже в наш час.

На який світогляд спирався Саймон Кузнець у створенні своїх методологій? Формулювання при врученні Нобелівської премії з економіки (1971) – нагороджений за “емпірично обґрунтоване пояснення економічного зростання”. Що значить “емпірично” в прикладанні до економіки?

Перші спроби формулювати національних дохід у цифрах, створення систем обліку та рахунків належить ще до XVII століття (Вільям Петті, Чарльз Давенант). Це умовні “рахунки” для обліку національного доходу; не обов’язково мається на увазі, наприклад, рахунки Державної скарбниці. Це трохи схоже на бухгалтерський облік. Експорт, наприклад в грошовому численні, утворює один рахунок, імпорт – інший… те ж стосується факторів виробництва, обсяг продажів – тобто, країна як одне підприємство з низкою “рахунків”.

Кузнець вірив, що “все можна порахувати”. У вас може бути соціалістична економіка, сировинна тощо, але зібравши статистику, це можна зобразити як низку “підприємств”. Це ж стосується і окремих компонентів – класів в економіці. Наприклад – домогосподарства, приватний, державний сектор. Це теж такі “субпідприємства”. Тобто, головне – точно збирати статистику. І вже потім, індуктивно, виводити узагальнення та будувати прогнози. Зокрема – крива Кузнеця – це не тільки гуманістичне побажання щодо справедливішого розподілу доходу серед людей, а емпірична гіпотеза, яка (можливо) працює всюди й завжди.

Тобто, вибудуємо ланцюжок: 1) точний збір даних (Кузнець як державний обліковець багато приділяв цьому питанню); 2) вибірка даних для статистики (тобто, згрупування); 3) індуктивне узагальнення даних з різних “реєстрів”, зокрема за використанням методів лінійного програмування (що розпочав він ще в часи Другої Світової війни). Це і є методологія Кузнеця в її найбільш загальних рисах. Іноді додається ще й четверте – планування економічного зростання, для перевірки гіпотез або використання узагальнень (наприклад, прогноз зростання ВВП).

Під кінець життя (1970-ті роки), Саймон Сміт (таке друге ім’я він зрештою взяв – можливо, в пам’ять про Адама Сміта, або просто буквально переклав своє прізвище) замахнувся на вже просто надзавдання – врахувати вплив морально-етичних систем, політики й доброчестності на економічне зростання. Якщо Адам Сміт логічно доводив вигідність добропорядної поведінки, Кузнець намагався це описати цифрами, зібрати необхідні дані, та вивести можливі узагальнення. Наскільки такий індуктивний, заснований ще Френсісом Беконом, метод взагалі пасує до питань моралі – питання звісно дискусійне. Проте ця амбіція, це намагання, описати людську доброту економічною “цифрою” варта найбільшого нашого визнання та схвалення.

Зараз концепції Кузнеця та його учнів (зокрема інших “нобелівців” – Фрідмана й Фоґеля) переглядаються, критикуються, розвиваються. Але аналізувати економіку без тих понять, що їх ввів в обіг талановитий вчений, уже зовсім не можливо.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram