С. Герасимчук: Придністров’я: гучні заклики та примарні сподівання

С. Герасимчук: Придністров'я: гучні заклики та примарні сподівання. Фото uainfo.org

23 серпня 2017 року Молдова звернулась в ООН з проханням розглянути на наступній Генеральній асамблеї питання виведення зі своєї території (Придністровського регіону) російських військ. Молдова і раніше неодноразово закликала Москву вивести війська, посилалась на міжнародне право, свій нейтральний статус тощо. Проте, Москва завжди лишалась глухою до закликів Кишинеу. Навіть більше, Москва ігнорує взяті на себе під час зустрічей ОБСЄ у Стамбулі у 1999 році та у Порто у 2001 році міжнародні зобов’язання з цього питання.

При цьому Москва аргументувала нехтування і власними зобов’язаннями і міжнародним правом різними причинами: казала про те, що це Тираспіль, який де-факто контролює Лівобережжя Дністра у Молдові, не хоче віддати арсенал або ж натякала, що Україна відмовляється надати коридор для відведення арсеналу і військ (і це попри те, що у 2016 р. Київ та Кишинеу пообіцяли забезпечити такий коридор, аби обмежити поле для маніпуляцій Кремля).

Нині ж, беручи до уваги російську агресію в Україні та війну на Донбасі, Молдова вирішила скористатися нагодою, щоб нагадати світові і про свій “заморожений конфлікт” та закликати Росію до виконання власних зобов’язань вже з трибуни Генасамблеї ООН. Проте Росія вже заявила, що категорично відмовляється обговорювати це питання на Генасамблеї.

Про які війська йдеться?

Спробуймо з’ясувати про які війська йдеться, адже їх, із різними статусами, на території Придністров’я немало.

По-перше, у Молдові знаходяться російські миротворці. Їх Росія ввела після підписання між Москвою та Кишинеу Угоди про припинення вогню 1992 року. Російські миротворці перебувають у т.зв. “зоні безпеки” і фактично законсервували адміністративний кордон між основною частиною Молдови та її Придністровським регіоном, перетворивши його у де-факто кордон самопроголошеної і ніким не визнаної “Придністровської молдавської республіки” відомої також як “ПМР”. Хоча, де-юре, миротворці перебувають у “зоні безпеки” цілком законно, на практиці, вони є захисниками “кордонів ПМР”. Аби відзначити їх конструктивну роль, “парламент ПМР” навіть виступав з ініціативою переслідувати тих, хто поставить під сумнів позитивну роль миротворців. Натомість офіційна Молдова вже давно прагне замінити їх на цивільну поліцейську місію. Проте поки безуспішно. Так чи інакше, про виведення цих військ наразі не йдеться – вони мають офіційний статус та мандат.

По-друге, після завершення “Холодної війни” СРСР відвів з держав Варшавського договору своїх військових та їх арсенал. Частина цих боєприпасів розміщена на території селища Колбасна на Лівобережжі Дністра і нелегально перебуває там вже понад 26 років. До військових складів у Колбасній не допускають спостерігачів ОБСЄ, а охороняє їх ОГРВ – Об’єднана група російських військ. Саме їх виведення і вимагає уряд Молдови. Ані статусу, ані мандату вони не мають. Проте Росія ігнорує ці вимоги.

По-третє, за час свого де-факто існування “ПМР” змогла розбудувати і власну армію, а також міліцію і спецслужби. У їхніх лавах теж чимало громадян РФ, проте про їхній статус взагалі говорити не доводиться. Навіть якщо Росія виведе з Придністров’я свої війська, мілітаризовані структури “ПМР” там залишаться. Про їх розпуск можна було б говорити, якби влада “ПМР” погодилась не реінтеграцію до Молдови. Однак про це нині теж говорити не доводиться.

Чи загрожують російські військові Молдові та Україні

На перший погляд історія Придністровського конфлікту свідчить про те, що загрози від перебування російських військ на території “ПМР” немає. Сукупно контингент ОГРВ та миротворців складає близько 2000 осіб і це не є значною кількістю для успішного нападу на Україну.

Разом з тим, оскільки в останні роки не доводиться говорити про миролюбність Росії, цілком можна припустити, що російські контингенти можуть використовуватися для провокацій в українському прикордонні. На початку російської агресії проти України навіть не виключався сценарій коли задумана Кремлем територія “Новоросії” сягала б кордонів Молдови на її Придністровській ділянці.

Саме враховуючи ці ризики, Київ та Кишинеу відмовляють Росії у транзиті військ для проведення ротацій в ОГРВ, а Придністровську ділянку молдовського кордону Київ розглядає як небезпечну.

Однак, як бачимо, це не вирішує проблеми. З одного боку через те, що в кожному разі зберігається присутність російських миротворців та власної армії “ПМР”. З іншого боку, тому, що ротацію росіяни забезпечують на місці, шляхом рекрутування російських громадян, які постійно проживають на території Придністров’я. Зрештою, хоча й примарним, проте лишається ризик того, що Москва може скористатися забороною ротації для того, щоб здійснити таку ротацію військовим шляхом – перекинувши війська з Криму. Таким чином, хоче безпосередньої загрози нема, потенційна – зберігається, і Росія усіляко прагне зберегти цей статус-кво.

Додаткові політичні ризики

Ще більш загрозливими є потенційні політичні загрози: зміна політичного розкладу у Республіці Молдова. Нині молдавський уряд залишається на проєвропейських позиціях, і лише президент-соціаліст Ігор Додон прагне покращення відносин з Росією, не заперечує російської військової присутності і вважає ініціативу з виведення військ антиросійською провокацією. Проте на наступних виборах – у 2018 році соціалісти мають всі шанси посилити свою присутність у парламенті і тоді від риторики Додон може перейти до дій.

Говорити про виведення російських військ вже не доводитиметься. У 2002 році Росія не змогла узаконити приутність своїх військ, бо запропонований нею “План Козака”, яким це передбачалось, був відкинутий тодішнім президентом Молдови Вороніним. У 2018 році, здобувши підтримку парламенту, президент Молдови Додон цілком зможе підписати молдавський аналог “Харківських угод”. Тоді під боком в України опиняться цілком легальні, з точки зору міжнародного права, російські військові бази, ротацію на яких забезпечуватимуть за згоди та сприяння Кишинеу.

Український інтерес

За таких умов, Києву слід усіляко інтенсифікувати роботу з Придністровського врегулювання. В цьому контексті можна вітати призначення Віктора Крижанівського, який добре знається на цій тематиці, Спеціальним представником України з питань придністровського врегулювання. Необхідно також спільно з урядом Молдови посилювати тиск на Росію як на міжнародних майданчиках (Генасамблея ООН є лише одним з прикладів) так і у переговорному форматі “5+2”, до якого входять Молдова, Придністров’я, ОБСЄ, Україна, Росія, ЄС та США. Також важливо бути готовими до негативних сценаріїв у 2018 році. Перемога соціалістів може надовго викреслити Молдову з числа українських союзників, а тому нам треба максимально “озброїтися” двосторонніми міжнародно-договірними зобов’язаннями, які б унеможливили серйозне погіршення ситуації на українсько-молдовському кордоні та створили механізми стримування потенційно-проросійського керівництва Молдови після 2018 року.

Зрештою, українцям треба уважно стежити за розвитком подій у Молдові, щоб не допустити повторення молдовського сценарію в Україні, коли політики-реваншисти спробують привсести до влади “українських додонів”…

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.