Руслан Кермач. Втрата підтримки США як загроза реформам в Україні

Руслан Кермач: Втрата підтримки США як загроза реформам в Україні. Фото з відкритих джерел

Для України, як і багатьох інших країн світу, обрання президентом США кандидата-республіканця і мільярдера Дональда Трампа стало великою несподіванкою, що приховувала в собі потенційні ризики і загрози втрати вкрай необхідної на сьогодні Києву підтримки з боку Вашингтону. Протягом декількох останніх років Сполучені Штати відігравали роль надзвичайно важливого партнера України. Вашингтон не тільки виступав в ролі ключового адвоката реформ в країні, але й також надавав всебічну фінансову, військово-технічну та консультативну допомогу Києву в реалізації необхідних перетворень і підтримки обороноздатності держави, що зіткнулась із російської військовою агресією. З втратою лідерства та пильності США в питаннях просування українських реформ зростають закономірні ризики згортання реформаторського порядку денного, перші сигнали чого вже дають про себе знати. Згортання реформ і провал проекту оновленої реформованої України, в свою чергу, надасть нинішній адміністрації Білого Дому чудове виправдання недоцільності подальшої підтримки України, що в свою чергу поставить під серйозну загрозу майбутнє країни.

Саме Сполучені Штати протягом декількох років з початку російської військової агресії проти України в 2014 році виступали в ролі основного лідера в підтримці України і задавали загальний тон санкційній політиці країн Заходу по відношенню до Кремля. Є також серйозні підстави вважати, що без лідерства США, в тому числі і в контексті переконання європейських лідерів в 2014 році щодо необхідності введення секторальних санкцій, російська агресія в Україні могла б продовжитися і навіть не обмежитися анексією Криму і гібридної окупацією частини територій Донбасу.

США надавали не тільки міжнародно-дипломатичну підтримку України в плані стримування Росії, але також разом з країнами Європейського Союзу виступали в ролі основних адвокатів просування структурних реформ в Україні. Частина цих зовнішніх стимулів була прив’язана до надання Києву необхідної макрофінансової допомоги з боку Міжнародного валютного фонду (МВФ), частина – до плану дій щодо лібералізації візового режиму з ЄС. Поряд з кредитами наданими МВФ, США зі свого боку також надали Україні тільки за останні кілька років 750 млн. доларів безповоротної фінансової допомоги та кредитні гарантії на загальну суму в 3 млрд. доларів.

Окремим важливим напрямом американської підтримки України було надання Києву необхідної військової допомоги у протидії гібридній військовій агресії Росії на Донбасі. І хоча адміністрація Обами послідовно виступала проти надання Києву летального озброєння, Україні було надано необхідні оборонні засоби, обладнання, технічну і консультаційну підтримку, спрямовану на підготовку українських військовослужбовців. Сумарна допомога на військові потреби, передбачена оборонними бюджетами США на 2016-17гг., склала загалом більше 600 млн. доларів.

Досить красномовним підтвердженням уваги Вашингтона в останні роки до українського кейсу є хоча б той факт, що вже колишній віце-президент США Джо Байден зробив з часів останнього Майдану в 2014 році, щонайменше, 5 офіційних візитів до української столиці. При цьому Байден не тільки дипломатично виступав із загальними словами підтримки України, але також, зі слів присвячених інсайдерів, здійснював в Україні негласні посередницькі функції у вирішенні ряду кризових політичних ситуацій в трикутнику парламент – президент – уряд.

Багато українських і зарубіжних експертів небезпідставно висловлюють сьогодні припущення про те, що часи пильної американського уваги і опіки внутрішніми процесами і реформами в Україні з приходом в США нової адміністрації Дональда Трампа залишаться позаду. З тих заяв, що вже звучали з вуст нового очільника Білого Дому, складається враження, що повістка загальноєвропейських політичних процесів, а вже тим більше реформ в Україні, не будуть представляти значної турботи і інтересу Вашингтона в найближчій часові перспективі. Те, що відбувається сьогодні в Києві, можливо, ще буде в тій чи іншій мірі турбувати іншого важливого адвоката реформ в Україні – Європейський Союз. Однак, майбутні вибори у Франції та Німеччині, як і внутрішні виклики для ЄС (Brexit, криза мігрантів, зростання підтримки популістів тощо), можуть призвести до того, що Брюссель в деякій мірі втратить здатність говорити з Києвом єдиним консолідованим голосом. Лідерська і багато в чому спрямовуюча позиція Сполучених Штатів в цьому контексті мала б надзвичайно високу значимість як гарантія просування реформ в Україні та забезпечення незворотності вже досягнутих Києвом перетворень.

Відсутність вагомої зовнішньої спрямовуючої сили в справі просування українських реформ потенційно може лише надихнути українських високопосадовців на поступове згортання реформаторської порядку в Україні. Адже, якщо США припинять належне виконання ролі пильного вартового українського прогресу, то очікувати самостійних великих зусиль в реформаторському напрямку з боку української влади, мабуть, не варто. На це вказує хоча б те, які титанічні зусилля докладалися владою в Києві на те, щоб спотворити або відкласти реформи, які з великими труднощами реалізовувалися протягом останніх років, як-то створення незалежних антикорупційних органів чи-то запровадження електронного декларування державних службовців.

При цьому, якщо проект нової реформованої України зазнає фіаско, у консервативної адміністрації Дональда Трампа з’явиться чудове виправдання того, чому всі можливі зусилля його попередників, включаючи активність віце-президента Байдена, на українському напрямку були порожньою і безглуздою тратою грошей американських платників податків. Насправді за деякими об’єктивними критеріями, як-то просування в частині боротьби з корупцією, Україна досі не продемонструвала суттєвих зрушень, що може надати американському владному істеблішменту вагомі підстави, аби вже зараз поставити під сумнів доцільність подальшої підтримки України.

Так чи інакше українській владі необхідно якомога швидше усвідомити екзистенційну значимість успіху України як держави, безвідносно до наявності або ж відсутності зовнішніх стимулів або впливу на внутрішні процеси в країні з боку західних еліт. Тільки реформована, приваблива для інвесторів і токсична для корупціонерів у владі Україна може розраховувати на подальшу підтримку і інтерес до неї з боку Заходу, що є критично важливим для країни на сьогоднішній день.