Україна – земля на краю, а українська література, відповідно, – література на межі культур. Так склалося, і факт цей не піддається запереченню. Одне “але”: межа – то межа, вона не може бути однобічною. Тоді чому російськомовна література України має бути “більш рівною” за всі інші літератури, включно з українськомовною? А як щодо франкомовної літератури України? Зокрема, всесвітньо відомого твору, який називають мало не “першим польським романом” і чи не найвідомішим польським романом у світі. Твору, що був екранізований у 1965 році й отримав захоплені відгуки метрів сюрреалістичного кінематографу, вплинув, наприклад, на молодого тоді Девіда Лінча.

“Рукопис, знайдений у Сараґосі” – незавершений роман Яна Потоцького, графа з відомого (і славнозвісного, і сумновідомого) роду подільських магнатів. Цей літературний шедевр прославив автора, але сталося це, на жаль, вже багато років після того, як у 54 роки Потоцький покінчив самогубством.

Ян Потоцький народився у 1761 році в селі Пиків Вінницького повіту. Він багато подорожував: у Швейцарії навчався, у Варшаві літав на повітряній кулі, на війні за Баварську спадщину воював у кавалерії, а на Мальті на флоті боровся з піратами, у Парижі займався наукою, у Петербурзі служив у міністерстві закордонних справ Російської імперії та засідав у Академії наук, у Туреччині, Єгипті, на Кавказі, Поділлі, у Криму та на Херсонщині – брав участь в етнографічних експедиціях.

“Рукопис” він написав на зламі століть, у 1797-1815 роках, у роки буремних і непередбачуваних подій, що визначали подальшу долю Європи. У Франції сталася революція, а у Європі загалом – війна, Річ Посполита зникла, поділена між могутніми сусідами, монарші трони похитнулися, нова епоха змінила стару. Химерні часи породжували химерну літературу.

Початок роботи над романом припав на час експедиції на Кавказ – очевидно, ця мандрівка й нагадала Яну Потоцькому про Іспанію, надихнувши на творчість. З перервами написання твору тривало ще 18 років, але, вочевидь, більша частина праці над цією книгою тривала в Кремінці, Тульчині, сільських маєтках на Поділлі.

У польському романі, написаному французькою мовою, дія відбувається в Іспанії – чи не дивно? Ні, з огляду на те, що для європейської літератури перенесення дії в іншу, але цивілізаційно споріднену, країну – явище звичне: Шекспір (“Гамлет” або “Ромео і Джульєтта”); Бальзак (“Серафіта”, дія в якій відбувається в Норвегії); і навіть Шота Руставелі (“Витязь у тигровій шкурі”).

Французькою мовою писали тоді письменники Англії та Німеччині, не кажучи вже про Росію. Для Яна Потоцького, який отримав освіту в Женеві, писати цією мовою було більш ніж природньо.

Містичний, пригодницький, фантастичний, готичний, крутійський роман – жанри до яких відносять “Рукопис, знайдений у Сараґосі”. Роман-містифікація, що є нібито лише перекладом з іспанської мови, загадкового рукопису, знайденого наполеонівськими солдатами в іспанській Сараґосі. У ту епоху серед літераторів було досить популярним вдавати, що рукопис лише знайдений автором за якихось обставин – мовляв, якщо щось не так, я не винен; Гоголь кількома роками пізніше, наприклад, приписав авторство своїх повістей Паньку Рудому. Роман-гіпертекст, в якому персонажі “першого ешелону” розповідають одне одному окремі “вставні” історії, з власними персонажами та сюжетами.

Роман лишився незавершеним, але незавершеність додає деяким літературним творам особливої привабливості; можливо, так стається тоді, коли автор встиг сказати головне і розв’язка – зайва формальність. За сюжетом, іспанський офіцер під час війни 1701-1714 років прямував до свого полку в Мадрид, але, пішовши навпростець через “кляте місце” в горах Сьєрра-Морена, заблукав там і 66 днів не міг вибратися, переживши чимало загадкових подій, внаслідок яких втрачається межа сну та реальності.

Крім роману, перу Потоцького належать ще 24 наукові праці з історії та етнографії. Залишаючись поляком і патріотом розтерзаної на його очах вітчизни, він доводив окремішність українців і самобутність нашого народу, що було незручно і для Польщі, і для Росії.

Ось що він сам писав про відвідини козацьких земель дорогою до Туреччини та Єгипту: “Вчора в Миргороді ми залишили кордони Польщі, сьогодні перебуваємо посеред краю, в якому проживали колись запорожці; тут я висловив кілька співчуттів на користь цієї войовничої нації, яку було знищено внаслідок простої забаганки російської імператриці”.

Чи можна, чи варто вважати українською літературу, створену в Україні не українською мовою? Всю навряд чи варто, бо балансування на межі не закінчиться ніколи. Але впевнений, що розрізняти “українофобів” від “українофілів” у літературі – необхідно.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram