Я розуміла, що в нашому кострубатому суспільстві обов’язково це почую. Проте не думала, що це станеться так швидко. “Почитай, що значить жінка з причіпом. Тобі треба”, – написали мені в соцмережі.

Такі “приємні слова” озвучив не сусід із під’їзду чи взагалі сторонній, а мій товариш. Він має дві вищі освіти та вважає себе інтелігентом. Він знає, що кілька місяців тому я розлучилася, отож вирішив самоствердитися у такий спосіб. На слова про “причіп” та іншу нісенітницю варто реагувати тільки так: відразу в бан без пояснень. Туди й відправила цю “поважну” людину.

В Україні розлучені жінки з дітьми часто стають об’єктами зловтіхи та іронії. “Кому вона тепер треба”, “Навіщо новому чоловікові чужі діти”, “Не змогла втримати родину – тепер сидітиме все життя сама” – наших жінок супроводжують схожі фрази.

А чоловіка, який вирішив одружитися із самотньою мамою, часто цькують: “Навіщо тобі це? Чи не простіше знайти ту, у якої немає дітей?”. Порадниками стають родичі, друзі та всі, кому хочеться почесати язик об чужі стосунки.

Про тактовність не йдеться: суспільство здебільшого негативно сприймає розлучених жінок.

Читайте також: Розлучення: діалоги із власною совістю

Тепер поговоримо про іншу сторону цієї теми. Коли я щойно розлучилася та приїхала додому, то на мене чекало справжнє випробування: співчутливі погляди сусідів.

Ось бабуся із першого під’їзду, з якою я перекидалася лише фразою “Добрий день”, скрушно хитає головою та, ніби ненароком, запитує: “Як ти там?”. “Усе чудово”, – кажу та тікаю подалі. Не хочу товкти воду в ступі цими розмовами.

Ось біля будинку наштовхуюся на знайому, ми розмовляємо про те, про се, а вона між рядками кидає: “Та всі вони такі”. Ну навіщо ця стереотипізація? Чому розлучені жінки мають бути ображеними на увесь чоловічий рід? Хіба обов’язково тримати зло на свого колишнього?

Хоча, мушу зізнатися, я раніше також зі співчуттям ставилася до розлучених. Подумки вирували думки: “Це ж так важко. Як вона із цим впорається?”.

Одного разу запитала свою самотню подругу: “Як ти так живеш?”. “Я розлучена, а не спустошена”, – різко відрубала вона. Не треба ятрити душу та лізти зі своїми стереотипними думками до тих, хто розлучений та добре себе почуває. Тепер я це чудово розумію.

Розлученим жінкам не треба співчуття, пуста балаканина та висновки про чоловіків-козлів, мізерні аліменти, високі ціни на продукти та виховання дітей без батька. Вони можуть дати раду своєму життю. До того ж розлучені жінки можуть бути набагато щасливіші та успішніші, ніж ви. У них може бути насиченіше та яскравіше життя, аніж в одружених.

Розлучена жінка може бути абсолютно щасливою та самодостатньою без чоловіка. Вона взагалі може не шукати собі нових стосунків, а самостійно насолоджуватися життям у всьому різноманітті.

Розкажу коротко про свій досвід. Перед тим, як ухвалити остаточне рішення щодо розлучення, кілька тижнів жила окремо від чоловіка. Очікувала, що мені буде важко, страждатиму, переглядатиму старі світлини та дивитимуся сльозливі серіали.

Натомість ми із сином грали у футбол та навчилися ліпити з глини котиків, я перечитала кілька іронічних книжок, робила вправи на свіжому повітрі та вивчила правила дорожнього руху, щоби надалі відновити навички водіння автомобіля.

Було складно самій собі зізнатися в тому, що мені краще самій. Легкість, невимушеність та свобода від безглуздих та болісних розмов – самотність може бути прекрасною.

Я не мучила себе роздумами на тему невдалих стосунків, а запитала сама в себе: “Що я люблю та про що мрію?”. І відразу почали з’являтися приглушені сімейним життям ідеї та прагнення.

Водночас мені було незручно та соромно за те, що я щаслива без цього шлюбу. Хіба маю право радіти, коли розпадається власна родина? Добре, що в мене був час розібратися із власними переживаннями та страхами. До речі, у цьому мені допоміг карантин – хоч якась від нього користь.

Читайте також: Бути чи не бути: розлучення з точки зору психології та релігії

Передивившись силу-силенну відео щодо розлучень, збагнула кілька простих речей. Зокрема, не потрібно жертвувати собою заради шлюбу. Якщо сімейне життя не робить тебе кращою, значить прийшла пора розходитися. Не потрібно жалкувати: якщо вирішила йти, то не треба гратися в гойдалку “туди-сюди”. Коли у стосунках зникає повага, то й найсильніша пристрасть не врятує шлюб. І найголовніше: не треба боятися залишитися одній, потрібно бути самодостатньою особистістю.

Зараз я розлучена й щаслива. Мені подобається моє життя, я не відчуваю себе якоюсь не такою. Так, я іноді драматизую та відчуваю страхи, проте це ніяк не пов’язано з тим, що жалкую через своє рішення розлучитися. Ще борюся зі своїми образами, які іноді з’являються в моєму серці. Звісно, згадую – без цього ніяк не обійтися.

Проте я віднайшла в собі щастя. Воно аж ніяк не залежить від штампу в паспорті.

Наостанок хочеться підсумувати, що не так страшне розлучення, як збереження нормального спілкування із колишнім чоловіком. Проте на цю тему можна написати окремий блог.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram