У науці його ім’я залишилося назавжди як “Число Рошка”, а от про самого Анатоля Рошка відомо вкрай мало. Скажімо, те що він вивчав аеро- і гідродинаміку й отримав у 1999 році медаль Тимошенка.

Медаль Тимошенка – найвища світова відзнака заслуг у теоретичній механіці, що присуджується щороку за визначні наукові здобутки. Степан Тимошенко – уродженець Конотопщини, український науковець зі світовим ім’ям, один із перших академіків України у 1918 році, засновник наукового інституту теоретичної механіки, що тепер носить його ім’я. Та він не був засновником цієї відзнаки, як можна подумати, медаль називається на його честь, тому що Тимошенко у 1957 році став її першим лавреатом. Крім нього, у списку нагороджених можемо побачити українські прізвища. Наприклад закарпатець Микола Голоняк, винахідник світлодіодів (LED англійською), що використовуються у побуті повсюди в наш час, а нещодавно його лабораторія створила напівпровідникові світлотріоди, тобто транзистори, що випромінюють світло. Або Тед (Богдан) Белічко з Проскурова (нині Хмельницький), розробник методу кінцевих елементів для моделювання поширення різноманітних дефектів і руйнації.

Анатоль Рошко

У тому ж 1999-му група російських науковців у галузі механіки висунула свого колегу Едуарда Григолюка на нагородження медаллю Тимошенка. Треба визнати, що Едуард Григолюк у радянські часи багато зробив для публікації в СРСР робіт емігранта Степана Тимошенка, зокрема й у київському видавництві “Наукова думка”. Яким же було розчарування колег Григолюка, коли вони дізналися, що медаль ця дісталася американцю канадського походження, ще й з українським прізвищем.

“Про цю людину вийшло небагато дізнатися. А. Рошко іммігрував до США з України. За словами О. С. Гіневського, він займався турбулентністю, когерентними структурами, обтіканням тіл. Відома схема Жуковського-Рошка. Роботи Рошка про механіку твердого тіла, що деформується, нам не відомі. Чим керувалися в Американському товаристві інженерів-механіків при виборі кандидата на Медаль Тимошенка за 1999 рік, залишається тільки гадати”, – згадували росіяни В. Мамай і Л. Корнійчук у книзі “Вибрані проблеми міцності сучасного машинобудування”.

Московських теоретиків механіки цей факт глибоко вразив. Настільки, що газову динаміку й гідродинаміку, у сфері яких працював Рошко, вони проголосили недостатньо механікою, ніж деформацію твердого тіла (одна з робіт Мамая і Корнійчука так і називається: “Удар каменя по вітровому склу автомобіля”).

На жаль, мені теж розкопати вдалося дуже мало, лише те, що народився Анатоль Рошко 15 червня 1923 року в Канаді. Вищу освіту отримав в університеті провінції Альберта, за фахом “інженерна фізика”.

Прізвище Рошко поширене на Закарпатті, зокрема в Хустському районі концентрація носіїв цього прізвища найбільша. Скоріш за все, батьки Анатолія/Анатоля прибули до Канади саме звідти.

Від 1947 року Рошко вчився, а згодом і працював у Каліфорнійському технологічному інституті, на катедрі аерокосмічних технологій, де його науковим керівником був сам фон Карман. Нині на честь фон Кармана умовна межа космічного простору названа лінією Кармана. Фон Карман став у 1958-му другим лавреатом медалі Тимошенка.

Число Рошка – найбільша заслуга вченого, формула, що дозволяє точно масштабувати аеродинамічні показники. Цікаво, що за радянських часів в Україні цю необхідну для аеродинамічних розрахунків характеристику називали “критерій подібності”, соромлячись, очевидно, згадки про видатного, але ідеологічно “неправильного” земляка.

Великі літальні апарати неможливо випробувати в аеродинамічній трубі – установок такого розміру й потужності, що здатні вмістити “Руслан” або “Шатл” просто не існує. Найбільша в колишньому СРСР така труба у ЦАГІ в м. Жуковському вміщує апарати з розмахом крил 18 метрів (у Ан-124 цей параметр дорівнює 73,3 метра, у Ан-225 – 88,4 метра). Швидкість потоку в трубі 30-50 м/с, що в пять-шість разів менше реальної швидкості польоту. Продувки, які дозволять вивчити поведінку літака в повітрі, проводять на моделях. Але те, що прекрасно виявляє себе на маленькій моделі, зовсім по-іншому відбувається на реальній крилатій машині. Саме такі розрахунки, які дозволяють перенести дані, отримані на масштабній моделі, робляться завдяки числу Рошка.

Схема Жуковського-Рошка (вдосконалена Рошком схема батька аеродинаміки Миколи Жуковського) використовувалась для розрахунку клину в пласких повітрозабирачах, без чого неможлива була би сучасна реактивна авіація.

Три роки тому Анатоля Рошка не стало, але в нас цієї втрати навіть не помітили. Його роботи – в основі нинішніх досягнень в авіабудуванні та космонавтиці.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram