30 червня 1907 року у Львові народився Роман Йосипович Шухевич. Життя цієї людини варте гостросюжетного голлівудського фільму – як модно зараз казати, у жанрі “байопік”. Сімнадцять років тому в Україні зняли хороший фільм “Нескорений” з Григорієм Гладієм у головній ролі. Та на міжнародному рівні Роман Шухевич залишається малознаною або вкрай суперечливою постаттю, в біографії якої дійсність переплетена з численними міфами і фальсифікаціями.

Родина Шухевичів була дуже добре відома у Галичині своїм внеском в українське національне відродження. Дід Романа, Володимир Шухевич, уславився як вчений-етнограф і педагог, дослідник унікального етнокультурного регіону Гуцульщини. Його дружина Герміна (з родини Любовичів) стала активісткою українського жіночого руху. Сам Роман успішно закінчив Львівську академічну гімназію і Львівську Політехніку, отримав диплом інженера. Захоплювався музикою, співами та спортом. Під час навчання, як і чимало інших патріотично налаштованих юнаків, вступив до лав Української військової організації та Організації українських націоналістів. Долучився до вироблення тактики ОУН, яка оформилася в концепцію “перманентної революції”. Згідно з нею, український народ в умовах іноземної окупації міг здобути собі свободу лише шляхом силового тиску на ворога, тому ОУН мала взяти на себе підготовку суспільства до всенародного повстання. Роман Шухевич брав участь у низці замахів на впливових польських чиновників, які провадили антиукраїнську політику. Через це два з половиною роки провів в ув’язненні у концтаборі Береза Картузька і львівській тюрмі “Бригідки”.

Після звільнення, у 1937 році реалізував себе як успішний бізнесмен, заснувавши рекламну фірму “Фама”. Ця компанія сприяла розвиткові українських кооперативів і надала легальний заробіток багатьом членам ОУН.

Роману Шухевичу – 110 років. Фото з відкритих джерел

На початку 1939 року Роман Шухевич прибув до Закарпаття, де взяв участь у розбудові Карпатської Січі – збройних сил молодої Карпатської України. Став учасником боїв проти угорських окупантів. Після падіння Карпатської України через Румунію, Югославію і Австрію виїхав до Кракова, на той час вже окупованого нацистами.

Після розколу ОУН у 1940 році, Роман Шухевич підтримав Степана Бандеру. Був призначений крайовим провідником ОУН на західноукраїнських землях. Керував навчанням військових кадрів. Зважаючи на підготовку нападу Німеччини на Радянський Союз, домовився із німецьким командуванням про створення дружин українських націоналістів, які мали воювати проти радянської влади і визволяти від неї українські землі. Таємний задум полягав у тому, щоб націоналісти проголошували українську державність і встановлювали національну українську владу, не даючи змоги німцям перетворити Україну на окуповану колонію. Так у складі німецької армії з’явилися українські батальйони “Нахтігаль” (“Соловей”) і “Роланд”. Батальйоном “Нахтігаль” командував Шухевич. Попри поширений міф, “Нахтігаль” підпорядковувався абверу (військовій розвідці і контррозвідці), а не військам СС. Роман Шухевич не мав звання гауптштурмфюрера СС і не отримував німецьких нагород.

30 червня 1941 року батальйон “Нахтігаль” вступив до Львова. Того ж дня було проголошено Акт відновлення Української Держави. У складі уряду, Українського державного правління, Роман Шухевич отримав посаду другого заступника міністра оборони. Однак німецька окупаційна влада заарештувала членів уряду і розпочала репресії проти українських націоналістів. Зрештою вона розформувала і батальйони “Нахтігаль” і “Роланд”. Замість них створювався поліцейський батальйон № 1, заступником командира якого став Шухевич. Ця частина брала участь у боях з радянськими партизанами в Білорусі. Наприкінці 1942 року українці-вояки батальйону відмовилися продовжити службу, і німці розформували частину. Шухевич уникнув арешту гестапо, перейшов на нелегальне становище і знову долучився до українського визвольного руху.

Роману Шухевичу – 110 років. Фото з відкритих джерел

На початку 1943 року Роман Шухевич очолив Українську повстанську армію, яка формувалася на Волині, Поліссі й Галичині і вела боротьбу проти німецьких окупантів, польських партизан, а пізніше і проти радянського режиму. Взяв собі підпільний псевдонім “Тарас Чупринка”. У липні 1944 року був обраний головою Генерального Секретаріату і генеральним секретарем військових справ Української головної визвольної ради (УГВР). Цей орган створили для консолідації усіх українських політичних сил заради боротьби за незалежну і соборну Українську Державу. Шухевич також виступив прихильником демократизації політичної програми ОУН, залучення усіх поневолених народів до боротьби проти нацизму і комунізму.

Роман Шухевич командував УПА протягом семи років. За ним наполегливо полювали радянські органи державної безпеки. Попри це, тривалий час йому вдавалося “пошити в дурні” всю сталінську каральну систему. Навіть двічі – у 1948 і 1949 роках – за фіктивними документами лікуватися у радянських санаторіях в Одесі на узбережжі Чорного моря. При цьому Шухевич подорожував літаками і поїздами, відвідував музеї і театри, працював над розбудовою підпільної мережі у центральній, південній і східній Україні.

Та зрештою спецслужби вийшли на слід головкома УПА. 5 березня 1950 року він загинув у бою в селі Білогорща (нині у межах Львова). Смерть Шухевича стала відчутною втратою для українського визвольного руху. Після неї організований спротив УПА почав сходити нанівець, хоча окремі боївки продовжували боротьбу аж до початку 1960-х років.

Донині в оцінці діяльності Романа Шухевича переважають крайні, поляризовані точки зору. Отже, ця тема є надто дражливою в Україні, Польщі, Росії. Але професійні історики не повинні займатися героїзацією чи демонізацією. Ґрунтовне і неупереджене дослідження біографії головнокомандувача УПА – справа майбутнього. Але він боровся за ідею, і за цю ідею віддав своє життя. Тому постать Романа Шухевича завжди буде органічно неприйнятною для тих, кому не потрібна могутня, соборна, успішна і самодостатня Україна.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram