Відносини України зі своїми пострадянськими сусідами не завжди можна назвати ефективними. Проста ілюстрація: вітчизняні медіа більшість інформації про події у Білорусі та Молдові отримують з російських джерел, які заточені на ведення гібридної агресії.

Брак спільного пострадянського інформаційного простору (для естетів геополітики – простору “Східного партнерства”) – не єдина проблема у побудові відносин України з колишніми “братніми республіками”. Більше чверті століття Україна, Білорусь, Молдова рухаються власними шляхами. Сьогодні варто визнати, що наша держава не має унікального позитивного прикладу, яким можна надихати громадян сусідніх держав. Водночас у Києві зацікавлені у побудові добросусідських відносин із Мінськом та Кишинівом.

З огляду на суспільні настрої у Білорусі та Молдові не надто ефективний мають вигляд сентенції про агресивні дії Росії у Криму та на Донбасі, адже в обох країнах становище російського телебачення можна назвати домінуючим, а картину сприйняття світу тамтешніми мешканцями – значною мірою викривленою. Проте розповідати про уроки гібридної агресії Росії представникам тамтешньої правлячої еліти потрібно та необхідно, одночасно пояснюючи, що повна калька українських подій у їхніх державах неможлива, тоді як активні дії Кремля цілком вірогідні.

Постійні маневри Олександра Лукашенка помітно дратують Кремль, оскільки стратегічний союзник воліє демонструвати власну незалежність у найбільш непідходящі моменти. Щодо Молдови та Придністров’я, то в Росії є помітне прагнення провести реінтеграцію Молдови за власним сценарієм, ліквідувавши її проєвропейські прагнення, після чого максимально швидко “натягнути” цей сценарій на українські реалії.

Маємо визнати, що економічна інтеграція як елемент співпраці спрацьовує далеко не завжди. Потенціалу України сьогодні недостатньо, аби стати центром економічного тяжіння для інших країн, тому варто робити ставку на побудову відносин на основі обопільної вигоди. Зверхність у двосторонніх контактах – прерогатива Росії, а офіційному Києву доведеться враховувати реалії Білорусі та Молдови.

Вони на сьогодні є не надто сприятливими для України. Білорусь, учасниця Євразійського союзу та ОДКБ, тривалий час перебуває у кільватері зовнішньої політики Росії. Проте це не завадило Білорусі розвивати військово-технічну співпрацю з Україною та допомогти їй у важкі для нашої держави місяці 2014 року. І схильність Лукашенка до постійного зовнішньополітичного маневрування, і навіть замкненість системи влади в Білорусі особисто на нього Україна має використовувати у власних інтересах.

Це стосується і Молдови. Якщо президент Ігор Додон стоїть на проросійських позиціях, варто розбудовувати співпрацю з урядом та парламентом, адже Молдова – парламентська республіка. Раз українська діаспора у Молдові стоїть переважно на проросійських позиціях, доцільно розбудовувати відносини з молдовською елітою.
Для України нині вкрай важливо визначити власні зовнішньополітичні пріоритети та діяти у сфері їх реалізації, роблячи ставку на якість, а не кількість заходів. Іміджеві акції у сусідніх державах, що дозволяють розповісти про сучасний стан справ у нашій державі у поєднанні з прес-турами Україною для закордонних журналістів, мабуть, найбільш ефективний алгоритм для формування позитивного образу України. Доцільно створювати якомога більше двосторонніх треків спільних інтересів з нашими сусідами, які можуть стати антидотом для кремлівської пропаганди.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram