Рейнгольд Глієр – композитор, педагог, диригент, просвітник, музично-громадський діяч. Він сприяв розширенню педагогічного репертуару для учнів виконавських факультетів, особливо в період роботи в Київській консерваторії. Автор багатьох статей. Борис Лятошинський, корифей української класичної музики, про Глієра писав: “Без будь-якого перебільшення можна сказати, що різнобічна і невтомна діяльність Глієра в Києві зіграла величезну роль в музичному житті міста”.

Глієр народився 11 січня 1875 року в Києві у родині німця Моріца Глієра та польки Жозефіни Корчак. Коли Рейнгольду було десять років, він уперше взяв до рук скрипку. А трохи пізніше переступив поріг київського музичного училища, наважившись ослухатися батьків. У 1894 році Рейнгольд Глієр його закінчив і вступив до Московської консерваторії.

У 1901 році, по закінченню навчання, почав викладати музично-теоретичні предмети в Московській музичній школі сестер Гнесіних. Потім подався в Німеччину, де вчився диригувати.

Педагогічну діяльність розпочав у 1913 році. Професорував по класу композиції у щойно відкритій Київській консерваторії. За рік став її директором, а також керівником оперного, оркестрового, камерно-інструментального класів. Вів курс суворого стилю, фуги, музичних форм тощо. Організував учнівський симфонічний оркестр. Член Художньої комісії ІРМТ (Імператорське російське музичне товариство), сам багато концертував в різних містах Росії. Завдяки Глієру до Києва приїжджали Гольденвейзер, Глазунов, Василенко, Рахманінов, Гречанінов, Прокоф’єв та інші. Рейнгольд Моріцевич Глієр виховав гідну плеяду композиторів, серед яких і Левко Ревуцький. Свою першу симфонію Левко присвятив Глієру.

Далі була Москва, де розгорнулася багатостороння просвітницька діяльність Глієра. Він очолив організацію загальнодоступних концертів, взяв шефство над дитячою колонією, де вчив вихованців хоровому співу, влаштовував із ними вистави або просто розповідав казки, імпровізуючи на роялі. Одночасно протягом тривалого часу Глієр керував студентськими хоровими гуртками в Комуністичному університеті трудящих Сходу, що принесло йому як композитору чимало яскравих вражень.

Та найважливішим внеском Глієра став розвиток та формування професійної музики в Україні. Змалечку цікавився народною музикою: “Ці образи й інтонації були для мене найприроднішим способом художнього вираження моїх думок і почуттів”.

Результатом цього захоплення стали симфонічна картина “Гайдамаки” (за Тарасом Шевченком, 1920), “Запорожці” (1921), симфонічна поема “Заповіт” (1941), балет “Тарас Бульба” (1952). Також Рейнгольду належить редакція та оркестровка творів Миколи Лисенка – “Наталка Полтавка” та “Чорноморці”.

Формування вітчизняного балету – ще одна заслуга Глієра. Визначною подією тогочасного мистецтва стала поява балету “Червона квітка”, поставленого у Великому театрі в 1927 році. Іншим значним твором в цьому жанрі став “Мідний вершник” за поемою Олександра Пушкіна, поставлений в 1949-му в Ленінграді.

Наприкінці 1930-х Глієр вперше звернувся до жанру концерту. Композитор написав твори для арфи (1938), віолончелі (1946), валторни (1951). У них розкриваються різноманітними гранями ліричні можливості соліста і, водночас, притаманна жанру віртуозність і святкове піднесення. Але справжнім шедевром став Концерт для голосу (колоратурне сопрано) з оркестром (1943). Стихія у створенні музики була природна для Глієра, протягом багатьох десятиліть він активно концертував як диригент й піаніст.

Із концертами Глієр виступав до кінця життя (останній пройшов за 24 дні до смерті), при цьому композитор вважав за краще їздити в найглухіші куточки країни, сприймаючи це як важливу просвітницьку місію.

“Композитор зобов’язаний до кінця своїх днів вчитися, вдосконалювати майстерність, розвивати та збагачувати своє світобачення, йти вперед і вперед”, – так Глієр говорив наприкінці свого творчого шляху. Ці слова були справжнім девізом митця.

Рейнгольд став єдиним російським композитором, якого тричі нагородили найпрестижнішою музичною премією дореволюційної Росії – премією імені Глінки, і премією післяреволюційної, Радянської Росії – Сталінською.

30 травня 1956-го в міському Будинку вчителя востаннє зі сцени звучали твори на авторському концерті Глієра. А вже 23 червня серце митця зупинилося назавжди. Похований на Новодівичому кладовищі у Москві.

Творча спадщина Глієра – понад 130 романсів, чимало хорових творів, а також творів для вокальних ансамблів. Не менш активний композитор і в галузі оперної та симфонічної діяльності. Він написав три симфонії, кілька опер, балетів, музику до фільмів і драматичних спектаклів тощо.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram