Іван Франко, Григорій Сковорода, Тарас Шевченко і Михайло Грушевський у стилі casual, Леся Українка в oversize look, вінтажний Степан Бандера, Володимир Великий і Богдан Хмельницький у костюмах класичного стилю: у такий своєрідний спосіб дизайнер Назар Дубів прорекламував сучасний молодіжний модний одяг. Як на мене – чудовий маркетинговий хід для будь-якого магазину чи підприємства, що виробляє таку продукцію. Але чи можна вважати подібний стьоб мистецтвом?

Відвідуючи музеї або тематичні виставки, ми охоче вдягнемося в шкуру первісної людини, або ж в обладунки часів Римської імперії. Такі “перевтілення” дозволяють нам уявити, який би ми мали вигляд в іншу епоху. Дизайнери можуть зробити щось подібне з відомими особистостями минулого. От, наприклад, тиждень тому користувачі Instagram побачили у сучасному вигляді Нефертіті, Юлія Цезаря, Наполеона, Александра Македонського та багато інших видатних лідерів цивілізації. Зрештою, кожен другий користувач ПК сьогодні без проблем у фотошопі “одягне”, скажімо, у вишиванку будь-кого. Такі жарти, звісно, мають право на існування. Можливо, вони роблять історію доступнішою для сприйняття.

Один із засновників мистецького стилю попарт лемко Андрій Варгола (1928–1987) був і залишається культовою особистістю у сучасному мистецтві. Серед його “фішок” – контраверсійні портрети відомих особистостей. Як бачимо, творчість Варголи донині має величезну кількість фанів і послідовників, зокрема, і в Україні.

Український митець Юрій Журавель намалював сотні яскравих портретів і карикатур відомих особистостей минулого і сучасності, які об’єднані в тематичних виданнях “Мальована історія незалежності України”, “Карикадурка”, “Битви за рідну землю”, “Знай наших”. Його бачення видатних людей минулого викликає захоплення і гордість, а особливий погляд на українських політиків під час Євромайдану зробив митця мегапопулярним.

На фасаді будинку №4 по вулиці Грушевського були намальовані артоб’єкти, відомі як “ікони Майдану” – стилізовані під учасників протестів портрети Тараса Шевченка, Лесі Українки й Івана Франка, що стали одними із символів Революції Гідності. Вони були замальовані за ініціативи власника приватного магазину у вересні 2017 року. Знищення “ікон революції” викликало шквал критики. Своє обурення “актом вандалізму” щодо революційного стріт-арту висловили навіть тодішні урядовці. Зрештою, через місяць малюнки були відновлені.

А от виставка “Квантовий стрибок Шевченка” Олександра Грехова в столичному метро не провисіла й тижня. Плакати, на яких Великий Кобзар був зображений у образах Фріди Кало, Джека Горобця, Людини-павука, Дарта Вейдера та інших героїв попкультури були порізані та не підлягали відновленню. Реакція суспільства на цей вчинок була діаметрально протилежною – творчість митця засудили. Хоча, наприклад, ілюстратор видання The Devochki Леся Мазаник на підтримку Грехова створила аналогічні “квантові” портрети Лесі Українки.

Чому ж ставлення суспільства до “осучаснень” видатних людей настільки резонує? Річ у тім, які цінності нам хочуть нав’язати через ці малюнки. У випадку “квантових стрибків” маємо свідоме паплюження світочів нації з метою просування новітніх цінностей ліберальної культури: азартних ігор, проституції, зменшення віку добровільної згоди для вступу в статеві стосунки, абортів, використання протизаплідних засобів, евтаназії, вживання алкоголю та інших наркотиків. Як буде сприймати таку пропаганду змучене війною українське суспільство?

Маємо зважати на постулат, сформульований у крилатому вислові “Quod licet Iovi, non licet bovi” (“Що дозволено Юпітеру, не дозволено бику”): коли щось дозволено людині чи групі людей, то зовсім необов’язково, що це ж дозволено усім іншим. Лідери нації і герої повинні залишатися лідерами й героями для будь-якого часу. Вони не повинні затиратися в повсякденність! У тому засаднича помилка окремих митців. А, може, не помилка – свідома маніпуляція “аля-бузина”.

Концептуально: Степан Бандера мав би бути сьогодні в камуфляжі, Леся Українка – зберігати національний стиль, бути в етнічному або фольклорному одязі, а Шевченко, вочевидь, мав би вигляд творчої людини в одязі, типовому для сучасних художників та поетів, з українською ноткою.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram