Пилип Семенович Морачевський – український письменник, педагог, поет-романтик, філолог, перекладач. За життя особливої популярності не мав, і наприкінці XIX століття його ім’я було несправедливо призабуте. Але він першим переклав літературною українською Новий Завіт і Псалтир, і це тоді, коли Емський указ та Валуєвський циркуляр діяли на повну силу. І лише зараз Морачевський повертається українцям. Його праці перевидають, а життя досліджують. У храмах читають Святе Євангеліє в його перекладі, а ще встановлюють митцеві меморіальні та пам’ятні дошки.

Народився Пилип 26 листопада 1806 року на Чернігівщині. Його батько походив зі збіднілих дворян, він склав голову на війні 1812-го, тому вихованням малого займалися мати та дід. На той час хлопчина отримав гідну освіту – спочатку закінчив повітове училище в Чернігові, а потім і гімназію. З дитинства складав вірші. Перші його роботи оповідали про село та місця, де він виріс.

Коли юнакові виповнилося 19, він вступив до Харківського університету на фізико-математичний факультет. Проте, писати вірші не покинув, і зрештою став поетом. Любов до поезії підживлював і його родич Іван Кулжинський, який викладав латину й був літературознавцем. Він і допомагав Пилипу друкувати свої праці в “Українському альманасі” Срезневського.

У 1829 році Морачевський став викладачем математики в Сумському повітовому училищі. У вільний час продовжував займатися віршуванням. У той період з-під його пера вийшла низка віршів. Але за життя вони так і не були опубліковані, вперше побачили світ лише в 1899 році.

Таке захоплення поезією спонукало Пилипа отримати ще й звання вчителя-словесника. У 1832 успішно склав іспит і, перекваліфікувавшись на гуманітарія, подався до Луцька, де отримав посаду вчителя. Тут він написав п’єсу “Чудаки. Несколько комических сцен”, яку присвятив своєму наставнику Кулжинському. Але за три роки життя розвело давніх приятелів по різні боки – Морачевський був українським патріотом і поборником української справи, Кулжинський – імперцем, який вважав українську культуру меншовартісною.

У тому ж 1835-му Морачевський перебрався до Кам’янець-Подільська, де продовжив вчителювати. А ще одружився, та згодом мав п’ятеро дітей.

У Кам’янці-Подільському був найкращий період у творчості та кар’єрі Пилипа. Він став інспектором гімназії, колеги дуже поважали його, студенти любили, один із них записав у своєму щоденнику:

“Морачевський нам дуже сподобався. Він був дуже доброю та хорошою людиною і обходився з нами по-людськи. Буваючи часто у Морачевського, я постійно заставав його в кабінеті за роботою: він щось писав і часто рився в Біблії слов’янській і латинській – це були його заняття перекладу Святого писання на малоруську мову”.

У 1849-1859 роках Морачевський став інспектором Ніжинського ліцею князя Безбородька та міської гімназії. У цей період була написана поема “Чумаки, або Україна з 1768 року”, яка порушувала питання боротьби українців за свободу.

Чорна хмара від заходу: Небо покриває…
Україна плаче, тужить,
Що долі не має.
Вражі ляхи всі шляхи,
Мов сарана, вкрили,
Верховодять на Вкраїні,
Як зможуть їх сили.
Чванна шляхта по городах,
По селах гасає;
П’є, гуляє, що де зуздрить – Собі загрібає;
Бідний народ український: Нівечить, як хоче;
Ріже, мучить божевільна,
Ще й собі регоче!
І козаки, і жінки їх,
І діти, і хати – Все її… Що хоче робить…

Окрім того, Пилип уклав “Словарь малороссийского языка по полтавскому наречию”. До нього ввійшли всі вживані слова посполитого мовлення. Але комісія Академії наук відхилила словник.

Ця відмова спонукала Морачевського енергійніше взятися за переклад Євангелія. Адаптацію українською Святого Письма Пилип розпочав ще в Ніжинському ліцеї, а завершив у 1860 році. Свою працю перекладач відправив до митрополита Санкт-Петербурзького і Новгородського Ісидора. Відповідь не забарилася, у надісланому листі йшлося, що Синод не допускає до друку цю роботу. На їхню думку, Євангеліє українською не мало права на існування.

Утім, Морачевський не припинив праці й продовжив перекладати, доповнювати й редагувати. Згодом він зробив ще одну спробу надіслати адаптацію Святого Письма. До того ж, Ізмаїл Срезневський та інші академіки написали схвальні відгуки на переклад. На підставі таких авторитетних заяв підготували подання до керівництва Російської імператорської академії наук та Святійшого Синоду. У ньому опусу Морачевського дали високу оцінку та прохали дозволити видання Євангелія українською мовою. Та водночас поліція отримала донос – мовляв, у появі цього видання зацікавлені українофіли. Це й вирішило справу. Російська імперія не могла дозволити появи видання, яке підриватиме основи “тюрми народів”. Справу передали оберпрокурору Святійшого Синоду Олексію Ахматову і міністру внутрішніх справ Петру Валуєву, який заявив: “Малороссийского языка нет и быть не может”. А вже в липні 1863-го було видано Валуєвський циркуляр, і друкувати Євангеліє українською остаточно заборонили.

Після відмови Пилип Семенович продовжив працювати, жив у своєму маєтку, але слабке здоров’я та літа давалися в знаки. У 1879 році Пилип Морачевський помер. Поховали його на сільському кладовищі біля церкви.

Лише за 25 років по смерті Пилипа Морачевського, його онук звернувся до Академії наук, щоби отримати дозвіл на публікацію Євангелія. Згодом російська влада дала дозвіл, і вперше Святе Писання українською було надруковано навесні 1906 року (перевидано в 1914 і 1917 роках) із благословення Святійшого Синоду Російської Церкви, але дозволений для використання у церковних відправах був лише в період Української Центральної Ради за розпорядженням Всеукраїнської Православної Церковної Ради.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram