Культ кішки з’явився у Стародавньому Єгипті періоду другої династії (найдавніший період історії Єгипту). Для вусатих це був золотий період, люди обожнювали та поклонялися їм. Донька Осіріса й богині Ісіди Баст часто зображувалася з головою кішки або в її супроводі. Поблизу міста Бубастіса (центр культу Баст) було знайдено цвинтар, де поховано безліч котів.

Але не тільки в Єгипті поклонялися кицькам. У слов’янській мітології їх здавна шанували та трохи побоювались. За їхньою присутністю проводили магічні обряди й містерії. Кішка вважалася вірною супровідницею Прії – богині плодоношення, кохання, шлюбу й родинного вогнища.

Пращури вважали, що пухнастики наділені тонкою інтуїцією та перебувають на межі двох світів – Яві і Наві. Саме тому їх називають помічницями відьом, адже вірять, що кішка бачить невидимі людському оку світи: духів, привидів, може бачити минуле та майбутнє. Побутувало вірування, що відьма й сама може обертатися на кицьку, але тільки дев’ять разів за життя. Кіт слугує відьмі і допомагає їй у чарах.

Українські легенди розповідають, що кота створив Бог. На Поділлі вірять, що до новозбудованої оселі треба пустити переночувати чорного півня і курку, другого дня – чорного кота й кішку, і тільки після цього – самим господарям із хлібом у руках до схід сонця оселятися в домі. Ще за одним переказом – кіт “зробився” з рукавиці Пресвятої Богородиці, яку вона кинула в чорта, що перекинувся мишею. Кіт упіймав і з’їв рогатого. Тому з одного боку кіт – боже творіння, з іншого – нечиста сила, бо з’їдений чорт оселився в ньому.

Також кота часто асоціюють із домовиком. За переказами, домовий живе в образі кота у темному льоху, а щоб його задобрити – треба ставити йому їжу. Якщо він ситий, то й худоба буде вестися. Майже по всіх регіонах України розповсюджене вірування: якої масті кіт, такої масті має бути худоба.

У байках про тварин, зокрема у казці “Котик і півник” пухнастик – це роботящий і вірний друг, який щоразу приходить на допомогу побратиму. А ось в іншій розповіді, перед читачем постає демонічне створіння – Кіт Баюн. Він ходить по золотому стовпу, на якому висить клітка із золота, в ній сидить Жар-Птиця (Сонце). Він охороняє її, ходить вгору до Богів, потім спускається до людей і розказує їм казки, які почув за хмарами. Цими приповідками він наганяє на слухачів сон або ж спри­чиняє їхню смерть. Кіт Баюн може напустити на людину міцний сон, зробити людину невидимою.

Водночас, кішка має дуже сильний інстинкт охорони свого потомства і здавна служила пухнастою “нянькою” для людських дітей. Загалом у колискових і в дитячих забавлянках кіт – дивовиж­но гарне й ніжне створіння, що “носить сон у рукаві”, “скаче в червоному чобітку”, “чеше хвостом лободу”, воркоче – й так заколисує малюка. Проте навіть тут кота іноді просять “не збудити дитину”. Наші предки були переконані, що кіт – своєрідний “двійник” дитини, на якого може передатися все лихо, яке доля передбачила для саме цього малюка:

“А–а, котино!
Засни, мала дитино!
Ой на кота воркота,
На дитину дрімота!
Ой на кота все лихо,
Ти, дитино, спи тихо!
Ой кіт буде воркотати,
Дитиночка буде спати!”

Збереглося чимало й прикмет, пов’язаних із котом:

  • умивається: до гостей, теплі лапки у кішки – чекай добрих гостей, холодні – будуть недобрі;
  • шкрябає лапами долівку: зимою – до заметілі, літом – до дощу;
  • лягає горічерева – до тепла;
  • вночі на груди навалилася сіра кішка – це домовик давить. Потрібно його відразу запитати: “До добра або до лиха?” – і вислухати відповідь;
  • кішка приходить до хворого – той видужує, якщо тікає – чує смерть;
  • кіт потягнеться навпроти когось – тому пощастить;
  • вбивати кота суворо забороняється, тому, хто вбив кота – сім років щастя не матиме;
  • кіт, який прожив більше дванадцяти років, стає небезпечним для людини і може задушити увісні.

Кіт присутній також в любовній магії: фігурки рудого котика ставили в спальні й називали “Люб”. До першої шлюбної ночі коту випікали спеціальний хліб, щоб його задобрити та посприяти родючості подружжя. Вірили, що “Люб відганяє від спальні Нелюба” – чорного кота, який може зашкодити закоханим. Образ кота у весільних піснях набуває еротичного змісту:

Продрав котик стелю
Та впав на постелю;
Поти качався,
Поти валявся,
Поки тій Марусі
Між ніженьки вбрався.

З давніх-давен кішка виступала й оберегом для дому, і його руйнівницею. І божественним створінням, і демонічною істотою. Його любили й остерігалися. Пухнастики нічого не робитимуть проти своєї волі, а нагримавши на горду тваринку – чекайте помсти. Господар кота – не його хазяїн, а скоріше раб, який дбає про свого улюбленця. Кіт – не собака, він лише дозволяє його любити, інколи приласкати. Недарма ж у народі кажуть: “Гладь кота за шерстю, бо подряпає”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter