Почуття мають бути взаємними. Будь які почуття: любов, дружба, огида до вареної моркви та страх бабая.

– Я не люблю тебе, – кажу йому, намазуючи йому шматок хліба маслом.

– Я тебе теж, – каже він мені годину потому, поправляючи на мені шапку, щоб вуха не замерзли.

Почуття – це такий калейдоскоп емоцій, які іноді важко розділити на “люблю” і “не люблю”. Суспільство нам закладає стандартну схему “любов-стосунки-шлюб”. Тоді, коли ми не можемо підлаштуватись під цю програму, нам стає якось незручно перед іншими.

“Ти його любиш?” – питають мене. А бозна. Якщо він мене не дратує і не нервує – це любов? Або якщо в мене з ним виникає таке додаткове бажання, як зварити борщ – це також якось стосується почуттів? Звідки я можу знати, чи точно це любов, а не вияв дружнього піклування.

“А він тебе любить?”. Спитайте краще його. Він теж мабуть не знає, навіщо він автоматично шапку на мені поправляє. Можливо хоче, щоб я була здорова та не бухикала на нього. Невже так важливо мати точне формулювання групи почуттів, які ти маєш до окремої людини в окремий часовий проміжок?

Набагато гірше, коли він скаче під вікнами на коні, з відром троянд в одній руці та відром фарби – в іншій. Потім напис під балконом “я тебе люблю” дратує всіх мешканців. А з часом Галя вже бігає у “Фору” за пивом для коханого. Таке, філософське. У кожного своя любов. Або оце “Б’є – значить любить”, “Ревнує – значить любить”.

У всьому потрібен баланс. У всьому потрібна взаємність.

Дуже багато порад психологів на тему кохання без взаємності. Ми часто самі не знаємо, що це – любов, пристрасть чи гормональний дисбаланс. Але нам в усьому потрібна взаємність.

Для одних кохання – це говорити годинами, для інших – це можливість мовчати разом. Тож іноді кажучи “він мене не любить”, ми хочемо сказати “він зі мною не говорить”, чи, наприклад, “не їздить на море”. А якщо він інтроверт? Можливо, він любить вас але не любить море. Тоді, шукаючи чоловіка мрії, потрібно складати список якостей: що він любить, що він їсть, куди він мандрує у відпустку.

Кохання, як здорове явище, передбачає збереження власного простору, а не поринання в чужий з головою з наміром лишатися там навічно. Не всім потрібен власний простір. Є жінки, які спочатку віддають всю себе чоловікові, дітям, потім онукам і вже в старості розповідають, що все їхнє життя було лише заради сім’ї. Але не всі такі.

Є жінки, які кохають своїх чоловіків, плекають дітей і водночас завжди мають час на себе: на розвиток, на зовнішність, на кар’єру. І це не від егоїзму, це від індивідуальної потреби у власному просторі.

Уявіть собі ситуацію: ви закохана людина, вас шматує від любові й емоцій, ви вже так набридли коханому зі своєю увагою, дзвінками та пропозиціями, що стріла Амура, запущена правильно в ціль, перетворилася на розривний снаряд, і вашого коханого порвало на клапті. Усе, немає його більше, утік, помінявши паспорт, у невідомому напрямку. Тож наступного разу не вимагайте взаємності з перших днів знайомства, краще просто спостерігати.

А чи потрібно взагалі прагнути взаємності? Я не впевнена. Що значить прагнути: якимось хитрим психологічним способом впливати на об’єкт зацікавлення? Можна пройти додаткові курси чи семінари, де покинутим жінкам продають за немалі гроші знання, як добитися взаємності від чоловіка, якого ти не цікавиш, або який тебе уникає.

Взаємності не потрібно добиватися, вона просто має бути. Тобто десь має бути конкретна людина з конкретним набором якостей, чеснот і недоліків – ваша людина. З чеснотами все зрозуміло, але недоліки, як на мене, іноді важливіші, ніж чесноти. Найкраще знайти чоловіка з таким самим набором недоліків, як і у вас. От ви сова, наприклад, то навіщо вам жайворонок? Щоб прокидатися спозаранку від гулу кавової машини? Ви тільки що спати лягли, а він снідати вже хоче з вами разом. Або якщо ви не любите готувати, а для нього домашнє харчування взагалі не принципове питання – все, ви ідеальна пара.

Якщо традиційно люди зображають кохання у формі серця, то для мене це багатокутник із великою кількістю ламаних. Тож шукайте людину з такою ж кількістю ламаних і кутів, яка підійде особисто вам. Можливо, шукати доведеться довше, ніж ви думали, але плюс цього пошуку – ви не станете жертвою розставання чи розлучення.

Закоханість минає швидко, лишається спільне існування на одній території. І ось саме комфорт існування на спільній території – це взаємна цікавість один до одного та взаємне ігнорування недоліків один одного, тому, що всі недоліки вас влаштовують.

Я тут почула один вислів у соцмережах, шкода, що не запам’ятала автора: “Будь-яке кохання проходить за місяць, якщо ти про нього не думаєш”. А коли ми припиняємо думати про кохання: правильно, коли ми зайняті, а краще улюбленою справою. Тож на питання, чи повинні ми добиватись взаємності, тут усе сказано. Усе, що ми собі винні – це займатись улюбленою справою, любити себе й прагнути бути в гармонії. І одного дня до вас прийде людина, яка захоче стати частиною вашої гармонії і яку не дратує той факт, що чай ви п’єте з ложкою в чашці.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram