Якось ще тиждень тому опинилася в ситуації, коли на картці метра вичерпалися всі поїздки. Поповнити на станції “Академмістечко” не було де, бо в зв’язку з введенням електронного квитка автомати тут зі стін позривали, а в касу – здоровенна черга.

Попри те, що я не просто дуже поспішала, а вже конкретно запізнювалася, все ж була змушена стати в ту чергу й вистояти її, щоб зрештою дізнатися, що на цій станції поповнення безконтактних зелених карток метрополітену відсутнє і в касі. “Такі картки вже не актуальні, купуйте Е-квиток”, – крикнула мені касирка у віконечко. А потім, на моє прохання, невдоволено кинула один жетончик, додавши, що й жетонів скоро не буде також. Сам Е-квиток мені не пропонували, а розбиратися, що це таке та з чим його їдять, часу в мене зовсім не було.

Вистоявши до турнікетів ще більшу чергу, ніж до каси (і так майже щодня), дізналася, що стою не туди, а треба перейти в той ряд, що поруч. Бо, виявляється, одні з турнікетів спрацьовують на жетони, інші – на зелені картки, а ще одні – на нові.

Уже на роботі поринула в інтернетовий простір і вичитала, що з 1 листопада київська влада планує повноцінно запустити електронний квиток. Це, мовляв, дозволить пасажирам зручніше розраховуватися за проїзд, а транспортним підприємствам отримати стабільне прозоре джерело доходів і вимірювати пасажиропотік. Ну, що ж, електронний квиток, так електронний, втішала себе я, бо після ранкової поїздки нервова система з тверезим розумом миритися ніяк не хотіли. Тим паче мене цілком влаштовувало, що, користуючись Kyiv Smart Card, зможу надалі поповнювати картку в особистому кабінеті, який треба створити на сайті електронних послуг столиці чи занести данні карти в Приват-24 і робити поповнення через банк.

І ось вчора чергова новина: перехід на єдиний електронний квиток у громадському транспорті Києва відкладено. Система, яка працювала в експериментальному режимі, періодично збоїть, через що власники електронних квитків не завжди можуть ними користуватися.

За інформацією Київпастрансу, без роботи, в разі введення електронного квитка в столиці, могли залишитися близько 1 100 осіб. Тобто, хоч якийсь у цьому позитив – кондуктори можуть спокійно й надалі виконувати свою роботу. Тепер паралельно працюватимуть і жетони, і паперові квитки, і електронні. Сподіваюся, що й зірвані автомати для поповнення зелених карток повернуть на свої місця.

Взагалі, особисто для мене, столичне метро має вигляд якогось такого величезного монстрища, яке забирає від людей з самого рання всі позитивні емоції. Ви коли-небудь бачите у вагонах усміхнені обличчя? Якщо таке й зустрічається, то дуже рідко. Бо поки в час пік минеш всі ті каси та турнікети, запхнеш себе хоч якось у набитий пасажирами вагон, то які там вже усмішки. А попереду ж ще цілий робочий день. І тобі треба якось для роботи з людьми спробувати зберегти в собі людину.

Я розумію, що міграція в місто працюючих не зменшується з року в рік, а навпаки. Але якщо місто приймає всіх нас, то має думати й про те, як нам усім у ньому бути.

До речі, в маршрутках з емоційним станом пасажирів та ж сама ситуація, що й в метрі – штовханина, агресія, неповага, хамство. Пасажири незадоволені водіями, водії – пасажирами.

Нещодавно під’їжджала ввечері від метра до будинку на автобусі. Водій чемний такий, голосно оголошує зупинки, жартує, щось собі наспівує. Кажу: “Ви ніби з іншого світу. Я ще на цьому маршруті таких водіїв веселих не зустрічала”. А він мені: “Я третю добу за кермом. Так стомився, що не вас, а сам себе розважаю, щоб якось цей день допрацювати і додому в село до жінки й дітей”.

Міська електричка то взагалі окрема тема. Кияни інколи, побоюючись спізнення на роботу, змушені добиратися, чіпляючись за електричку, ризикуючи життям. Бо місць на всіх, наприклад, на Троєщині в годину пік не вистачає.

Та я все ж таки найчастіше користуюся послугами метра, тому в мене саме до нього найбільше уваги.

“Черги можуть бути з різних причин, як і в магазині – години пік; нерівномірний підвіз пасажирів наземним транспортом; кінець/початок місяця – купівля проїзних квитків; відкриття станції після анонімного дзвінка про мінування; масові заходи; ремонтні роботи тощо. У нас великий пасажиропотік і короткотривалі черги в межах робочого режиму”, – повідомляють у метрополітені. А краще би пояснили, які мають плани щодо покращення ситуації. Бо ж людей не меншає у місті й не меншатиме надалі.

Ще на початку цього року українські поети об’єдналися і створили унікальну поетичну збірку, яка називається “Метро всередині нас”. Вона складається з шістнадцяти розділів (умовних станцій метра з різноманітними назвами) – по розділу на кожного автора. Читач у книзі може не тільки відвідати всі станції, а й дослідити розміщені на них знаки й образи. В поетичній антології є як легка поезія, так і глибока філософія. Але найголовніше, що всі поетичні станції тут наповнені теплом, приязню, добрими емоціями й позитивом. От би так і в реаліях.

Що натомість нині маємо – дістався своєї станції, ледь вирвався з натовпу на свіже повітря, видихнув і рушив далі. А що там чекає нас всіх далі? Аби не гірше, адже навіть із введенням Е-квитка місцева столична влада як слід відразу справитися так і не змогла.