Зізнаюся, ніколи не звертала уваги на пандус біля свого будинку. А це якось заїхала до мене подружка-візочниця. І тільки тоді я зрозуміла, що на той пандус ніхто з тих, хто має в цьому потребу і не заїде, і не з’їде самостійно ніколи. Зробили його колись якісь “мудреці” для годиться та й потому. Прикро, що не один він такий у столиці.

Моя знайома, в якої маму теж на вулицю треба вивозити на візку, каже, що в них не тільки з пандусом проблема, а ще й ліфт такий, що туди з візком ніяк. Добре, коли люди з обмеженими можливостями ще живуть на першому поверсі, а коли на десятому чи чотирнадцятому – як бути, якщо нема кому допомогти? Виходить, що не бачити їм вулиці ніколи?

Ще не так давно, коли затверджували нові ДБН, журналісти, громадські діячі розкручували тему візочників кожен на свій лад. Відомі ведучі сідали у візки, їздили тротуарами міст до крамниць, закладів харчування, лікарень, щоб показати, як важко та непросто те все дається хворим людям. Хоча, здебільшого показували себе – ось, дивіться, які ми милосердні. Але милосердя має завжди закінчуватися результативним вирішенням тої чи іншої проблеми, а не як у цьому разі геть недоречним піаром.

Звинувачували у відсутності пандусів чи їх неналежний стан аптеки, перукарні, банки, культурні установи, і дуже рідко хто говорив, що перш, ніж дістатися точки призначення, людині треба ж якось вибратися з дому, подолати ті східці, які біля його будинку. Про громадський транспорт взагалі мовчу. Маю на увазі лише короткі відстані.

До речі, відсутність пандусів чи те, як вони встановлені, турбує ж не тільки людей, які не можуть власноруч ходити, а й мам з немовлятами. Бо тепер я згадала, чому мені коляску завжди допомагав зносити чоловік, тим пандусом, що біля нашого будинку, і справді було не зручно користатися.

Є чимало структур, які повинні реагувати на порушення прав маломобільних груп населення. На скаргу щодо недоступності певної споруди чи об’єкту мали б відреагувати, зокрема:

– у прокуратурі міста, адже ця структура має стояти на контролі захисту прав людей;

– у Держпродспоживслужбі, адже, якщо людина з інвалідністю чи матір із візочком не може потрапити до крамниці через відсутність пандуса – це порушення її прав;

– у міській раді, якщо йдеться про проблеми з доступністю в інфраструктурі міста або у транспорті;

– в органі контролю по виду діяльності, який ліцензується, якщо є порушення.

Можна також звернутися Держархбудінспекції України, якщо йдеться про новозбудований об’єкт, та до суду, якщо вищезгадані інстанції не відреагували в належний спосіб і проблему не виправили.

Сумно, що ми знаємо, що в нашій країні з нашим правосуддям, написана скарга може взагалі лишитися ніде й ніким не розглянутою. Але ніколи не треба сидіти, склавши руки. Бо тоді навколо нас буде ще більше нерозв’язаних проблем.

Насправді це дуже страшно, коли людина не може дістатися вулиці. Але скільки людей роками не можуть цього собі дозволити. Їхні життєві свічечки згорають без сонця, яке заглядає до них хіба лише у віконця.

До речі, варто зауважити, що лідерами з облаштування таких спеціальних заїздів в Україні є аптеки, а також будівлі міської адміністрації та ради. Останні б мали не перед вести, а дбати, щоб хороші пандуси були скрізь, де є на те потреба, на їхніх підвідомчих територіях. І не варто забувати, що пандус, як говорять ті, хто цим користується, сам по собі проблеми персування не вирішує. Він непридатний для візочника, коли не має ручок чи занадто крутий. Важливою є також поверхня місця заїзду: вона не має бути занадто слизькою.

Ну, й про людський фактор теж не можу не сказати. Не забуваймо ставати завжди в пригоді тим, хто цього потребує, допомагати щоразу, коли є необхідність.

Мінрегіонбуд ще 1 квітня минулого року повідомив, що вступили в силу нові державні будівельні норми. За новими нормами, усі будинки та споруди в Україні повинні проєктуватися з елементами доступності. Зокрема:

– пандусами, спеціальними підйомниками й іншими засобами доступності для людей з порушеннями опорно-рухового апарату;

– тактильними та візуальними елементами доступності: тактильна підлогова плитка, інформаційні таблиці та позначення шрифтом Брайля, авдіопокажчики для людей з порушеннями зору;

– іншим візуальним інформуванням, дублюванням важливої звукової інформації текстами, організацією сурдоперекладу, використанням систем звукопідсилення для людей з порушеннями слуху.

За даними Держстату, в Україні налічується близько 3 мільйонів осіб з інвалідністю. Цифри підтверджує також і статистика Всесвітньої організації охорони здоров’я. За їхніми даними, інвалідність в Україні мають близько 10% від усього населення – це 3,7 мільйона людей, якщо відштовхуватися від тих цифр, які оприлюднив міністр Кабінету міністрів Дмитро Дубілет після підрахунку наявного населення України. Утім, важливо, що 80% із цих людей є працездатними й активними.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram